Джон Стейнбек – НА СХІД ВІД ЕДЕМУ (страница 25)

Його ніколи ні про ще так і не спитали. Відхворівши,— а дружина віддано опікувалася ним під час хвороби,— він повернувся у свій бізнес, і вже ані разу божевілля кохання його не торкнулося. Чоловік, не здатний вчитися з досвіду, просто дурень, повторював він. Пізніше він завжди відчував до самого себе якусь трепетну повагу. Він і не підозрював, що має в собі нахил до вбивства.

Те, що він не убив Кетрін, було просто випадком. Кожний його удар був націлений на вбивство. Вона довго провалялася непритомна, а ще довше — напівпритомна. Вона усвідомлювала, що в неї зламана рука і що їй треба знайти допомогу, якщо вона хоче вижити. Бажання вижити змусило її повзти темною дорогою у пошуках допомоги. Вона пройшла у якісь ворота і майже дісталася ґанку, коли знепритомніла. У курнику співали півні, а на сході займався сірий світанок.

Розділ 10

1

Коли двоє чоловіків мешкають разом, вони зазвичай підтримують якусь убогу охайність, але між ними зароджується роздратування один одним. Двоє чоловіків сам-на-сам постійно перебувають на межі бійки і знають про це. Адам Траск не довго пробув удома, коли почала виникати напруга. Брати забагато бачили один одного і замало — інших людей.

Кілька місяців вони витратили на отримання Кирових грошей законним порядком і на розміщення їх під проценти. Вони разом з’їздили до Вашингтона на батькову могилу з красивою плитою і залізною зіркою на ній: в отвір на верхньому зубці зірки можна було вставляти маленький прапорець у День пам’яті загиблих у війнах12. Брати довго стояли перед могилою, потім пішли, не сказавши й слова про Кира.

Якщо Кир і був шахраєм, він себе нічим ніколи не викрив. Ніхто нічого не розпитував про гроші. Але Карл і далі сумнівався.

Повернувшись на ферму, Адам спитав у брата:

— Чому ти не купиш собі новий одяг? Ти ж багата людина. А поводишся так, ніби боїшся витратити бодай цент.

— Я і боюся,— відповів Карл.

— Чого?

— Що доведеться їх повертати.

— Ти все своє? Якби щось було не так, невже б нас не сповістили?

— Хто його знає? — промовив Карл.— Не хочу це обговорювати.

Але того ж таки вечора він знову підняв оте питання.

— Мене непокоїть одна річ,— почав він.

— Стосовно грошей?

— Так, стосовно грошей. Якщо заробляєш стільки грошей, обов’язково мусить бути купа всього.

— Тобто?

— Ну там усілякі папери, бухгалтерські книги, розрахунки продажу, квитанції, фінансові виписки тощо, а серед документів батька ми нічого такого не знайшли.

— Може, він усе спалив.

— Може й так,— погодився Карл.

Брати жили за порядком, встановленим Карлом, і Карл нічого не змінював. Він прокидався рівно о четвертій тридцять, ніби мідний маятник годинника штиркав його в бік. Зараз він прокинувся за одну секунду до четвертої тридцять. Розплющив очі та встигнув блимнути лише один раз до удару гонгу. Хвилину він лежав нерухомо, дивився поперед себе і чухав живіт. Потім простягнув руку, одразу намацавши на столі коробку з сірниками. Витяг сірник і чиркнув ним по боку коробки. Сірник спалахнув, але розгорівся не одразу. Тоді Карл запалив свічку біля ліжка. Відкинув ковдру і підвівся. Сірі кальсони витяглися на колінах і звисали до щиколоток. Позіхаючи, він пішов до дверей, прочинив їх і гукнув:

— Адаме, вже пів на п’яту. Час вставати. Прокидайся.

Голос Адама звучав приглушено:

— Невже ти ніколи не забуваєш?

— Час вставати,— Карл нап’яв штани, затягнув ремінь.— А тобі вставати необов’язково. Ти у нас багатій. Можеш валятися у ліжку цілісінький день.

— Як і ти. І все-таки ми встаємо вдосвіта.

— Тобі вставати необов’язково,— повторив Карл.— Але якщо збираєшся хазяйнувати на фермі, то краще хазяйнувати.

Адам проговорив скорботно:

— Щоб купувати ще більше землі, щоб працювати ще більше.

— Ти це облиш,— мовив Карл.— Повертайся у ліжко, якщо хочеш.

— Готовий битися об заклад, ти не міг би спати, навіть якби лежав у ліжку,— зауважив Адам.— Знаєш, чому я закладаюся? Я закладаюся, що ти встаєш просто тому, що сам того хочеш, а потім пишаєшся цим,— як пишався б, що маєш шість пальців.

Карл пішов на кухню і запалив лампу.

— Не можна валятися в ліжку й управляти фермою,— сказав він, струшуючи попіл з решітки плити. Потім притрусив вугілля у пічці подертим папером і роздмухав вогонь.

Адам спостерігав за ним крізь прочинені двері.

— Ти ніколи не береш сірників.

— Якого біса ти лізеш у мої справи? — Карл сердито озирнувся.— Годі вже до мене чіплятися.

— Гаразд,— відповів Адам.— Не буду. А от мої справи, може, зовсім не тут.

— Це вже як ти собі хочеш. Щойно схочеш забратися звідси, забирайся.

Суперечка була безглузда, але Адам уже не міг зупинитися. У нього мимоволі вихоплювалися злі, роздратовані слова.

— Ти правий, чорт забирай, я піду звідси, коли схочу,— заявив він.— Ця домівка моя так само, як і твоя.

— Чого ж тоді ти тут не працюєш?

— Господи Боже! — вигукнув Адам.— Чого ми зчепилися? Годі сваритися.

— Мені не потрібні проблеми,— сказав Карл. Він хлюпнув ополоником ледь теплої маїсової каші у дві миски і поставив їх на стіл.

Брати всілися їсти. Карл намастив кусень хліба маслом, додав зверху повидла і розмазав по маслу. Потім намастив другий кусень, і на маслі залишилися сліди від повидла.

— Дідько, ти що, не можеш витерти ніж? Подивися лишень на оте масло!

Карл поклав свій ніж і хліб на стіл, потім притиснув долоні до столу.

— Краще тобі вшитися звідси,— сказав він.

Адам підвівся.

— Краще я житиму в свинарнику,— відтяв він і вийшов з дому.

2

Минуло вісім місяців, перш ніж Карл знову побачився з братом. Карл повернувся з робіт, а Адам плюскав собі на волосся й обличчя воду з кухонного відра.

— Привіт,— сказав Карл.— Як справи?

— Добре.

— Куди ти їздив?

— До Бостона.

— Більше нікуди?

— Нікуди. Просто подивився на це місто.

Брати повернулися до свого попереднього життя, але кожен пильнувався, щоб не почати злитися. Певною мірою один захищав другого, тим самим рятуючи себе. Карл, який завжди рано вставав, готував сніданок, а потім уже будив брата. Адам наводив чистоту в хаті й вів рахунки по фермі. В такий обачний спосіб вони прожили два роки, а потім їхнє роздратування знову вихопилося назовні.

Одного зимового вечора Адам відірвався від бухгалтерської книги.

— У Каліфорнії дуже добре,— промовив він.— Добре взимку. Там можна вирощувати що завгодно.

— Звісно, можна. А коли воно виросте, що ти з тим робитимеш?

— Ось, наприклад, пшениця. У Каліфорнії вирощують багато пшениці.

— Її іржа поб’є.