Джон Стейнбек – НА СХІД ВІД ЕДЕМУ (страница 23)

Борделі варіювалися від палаців, набитих золотом й оксамитом, до найогидніших халуп, у яких так смерділо, що не витримала б і свиня. Час до часу виникали історії про те, як найманці цієї галузі викрадали й поневолювали молодих дівчат, і, ймовірно, багато з тих історій було правдою. Але більшість шльондр вливалася у цю професію через ледарство й дурість. У борделях вони ні за що не відповідали. Їх годували, одягали й доглядали, поки вони не старішали, а там їх викидали на вулицю. Такий кінець нікого не лякав. Поки ти молодий, у старість не віриш.

Подеколи до цієї професії долучалася розумна, спритна дівчина, але вона зазвичай влаштовувалася значно краще. Вона відкривала власне кубло, або з успіхом займалася шантажем, або одружувалася з багатим чоловіком. Існувало навіть спеціальне наймення для цих розумниць. Вони називалися пишним іменем куртизанка.

Містер Едвардс не мав проблем ані з добором дівчат, ані з управлінням ними. Якщо дівчина була недостатньо дурна, він її проганяв. Не потребував він і дуже гарненьких. Котрийсь із місцевих юнаків міг би закохатися у вродливу шльондру, і довелося б чорт знає скільки платити. Коли якась із дівчат вагітніла, вона мала вибір: або піти світ за очі, або зробити аборт у такий варварський спосіб, що мало хто виживав. Попри це, дівчата зазвичай обирали аборт.

Справи в містера Едвардса не завжди йшли гладко. І він мав свої труднощі. У часи, про які я розповідаю, його переслідували численні невдачі. Під час залізничної аварії загинули дві групи його дівчат, по чотири в кожній. Ще одна група вдарилася у релігію, коли пастор в одному містечку розпалився сам і розпалив своїми проповідями містян. Парафіяни, число яких зростало, мали покинути церкву і вийти в поля. І тоді, як це нерідко трапляється, пастор витяг свою потаємну козирну карту. Він проголосив дату кінця світу, й увесь округ поринув у каяття. Містер Едвардс приїхав у те містечко, витяг з валізи важкий арапник і безжально відлупцював дівчат; але замість отямитися, дівчата молили його шмагати їх і далі, щоб викорінити їхні уявні гріхи. Він здався з відразою, забрав у них одяг і повернувся до Бостона. Дівчата отримали свою частину слави, коли з’явилися голі на місце зібрання сповідатися і давати свідчення. Ось так містеру Едвардсу довелося опитувати і набирати собі дівчат десятками, замість знаходити їх по одній час до часу в різних місцях. Йому треба було створити три нові групи з нуля.

Не знаю, від кого прочула Кейті Амес про містера Едвардса. Може, від якогось візника. Якщо дівчина справді хоче дізнатися, вона почує і натяк. Ранок, коли вона прийшла до контори містера Едвардса, був для нього не найкращий. У нього болів шлунок — як він думав, від юшки з палтуса, якою його нагодувала дружина напередодні увечері. Він цілу ніч не спав. Палтус викликав і пронос, і блювоту, і містер Едвардс був ще дуже змучений і напружений.

З цієї причини він не одразу втямив, чого хоче дівчина, яка назвалася Кетрін Амесбері. Голос вона мала низький, горловий, фігурку тендітну, майже витончену, і шкіра у неї була чудова. Одним словом, вона зовсім не була з тих дівчат, яких потребував містер Едвардс. Якби він не нездужав, він би відмовив їй одразу. Але оскільки він не надто уважно її роздивлявся під час рутинного опитування, головним чином стосовно родичів, які могли б зчинити галас, щось у тілі містера Едвардса відреагувало на неї. Містер Едвардс не належав до породи сластолюбців, крім того, він ніколи не мішав свої професійні справи з приватними задоволеннями. Така реакція його спантеличила. Він придивився до дівчини: повіки її опустилися, ніжно й загадково, а стрункі округлі стена ледь помітно погойдувалися. На маленькому ротику грала усмішка кицьки. Містер Едвардс перехилився через стіл, важко дихаючи. Він усвідомив, що хоче її для самого себе.

— Не розумію, чому така дівчина, як ти...— заговорив він, впадаючи у найдавніше на світі хибне переконання: дівчина, в яку закохані ви самі, може бути лише вірною і чесною.

— У мене батько помер,— скромно відповіла Кетрін.— Але до того він повністю розорився. Ми й не знали, що він позичав гроші від заставу ферми. А я не можу допустити, щоб банк відібрав її у матері. Вона не переживе такого удару,— очі Кетрін затуманилися сльозами.— Я подумала, може, зароблю достатньо, щоб сплатити проценти.

Якщо містер Едвардс і мав шанс, то саме зараз. Справді, у нього в голові пролунав тихий дзвоник застороги, але був він аж надто тихий. Близько вісімдесятьох відсотків дівчат зверталися до нього, бо потребували грошей платити заставу. А містер Едвардс узяв собі за незмінне правило не вірити нічому, що говорять його дівчата, за винятком того, що вони їли на сніданок, та навіть і тут вони могли збрехати. І раптом таке — він, здоровий, товстий, дорослий сутенер лежить животом на своєму робочому столі, і щоки у нього побагровіли від припливу крові, і холодок збудження лоскоче йому ноги та стегна.

Містер Едвардс почув, як говорить:

— Що ж, голубонько, давай усе обговоримо. Може, ми й знайдемо спосіб, як роздобути тобі гроші на сплату відсотків.

І це дівчині, яка просто наймалася до нього в шльондри,— чи це йому просто здалося?

2

Місіс Едвардс була послідовна, хоча й не глибоко релігійна. Вона витрачала чимало часу на зовнішню сторону своєї конфесії, а це не залишало їй часу на глибинні питання віри і її впливу. Для неї містер Едвардс займався імпортом, і якби вона знала — а вона, скоріш за все, знала,— чим він займається насправді, вона б не повірила. А тут ще одна загадка. Її чоловік завжди ставився до неї з прохолодною увагою, він нечасто вимагав від неї виконання шлюбних обов’язків. Якщо він ніколи не був надто ніжним, то ніколи не був і жорстоким. Її драми й емоції розгорталися навколо синів, церковної ради, харчів. Вона була задоволена своїм життям і вдячна долі. Коли у чоловіка почав псуватися характер, коли він став дратівливим і стурбованим: то сидів, втупившись в одну точку, то вискакував з дому в нападі нервової люті,— вона спершу приписала це шлунковому розладу, а потім негараздам у бізнесі. Коли вона випадково заскочила його у ванній кімнаті й побачила, як він сидить на унітазі й тихо плаче, вона зрозуміла, що чоловік її хворий. Він спробував поспішно сховати свої почервонілі очі від її допитливого погляду. Але ні трав’яні відвари, ні проносне не вилікували його. Вона була безпорадна.

Якби містер Едвардс колись раніше почув про когось, подібного до нього зараз, він би розреготався. Бо містер Едвардс, найжорстокіший з усіх сутенерів, безнадійно і жалюгідно закохався у Кетрін Амесбері. Він зняв для неї чарівний цегляний будиночок, а згодом і подарував його їй. Він купував їй усі мислимі розкоші, не знав, чим ще прикрасити її дім, у якому завжди було надто тепло, так добре він його опалював. Килими на підлозі були зам’які, на стінах щільно висіли картини у важких рамах.

Містер Едвардс досі ніколи так не страждав. Через свій бізнес він так добре розумівся на жінках, що не вірив жодній з них ні на мить. А оскільки він глибоко полюбив Кетрін, а кохання вимагає довіри, емоції розривали його на тремтливе клоччя. Він мусив їй довіряти і водночас не міг їй довіряти. Він намагався купити її вірність подарунками і грошима. Коли він був не з нею, його терзала думка, що інші чоловіки прокрадаються до її будинку. Він розлюбив виїжджати з Бостона перевіряти, як ведеться його групам, тому що тоді залишав Кетрін саму. Певною мірою він почав занедбувати свій бізнес. То був його перший досвід подібного кохання, і воно його мало не вбило.

Єдине, чого містер Едвардс не знав, та й не міг знати, бо Кетрін би того не допустила: вона була йому вірна в тому сенсі, що не приймала сама і не відвідувала інших чоловіків. Для Кетрін містер Едвардс був просто холодним діловим проектом, як і його групи дівчат для нього. Як він мав свої прийоми, так само мала їх і вона. Щойно вона його отримала, а це трапилося дуже швидко, то постійно видавалася трохи невдоволеною. Вона викликала у нього враження непосидючості, немов щомиті могла знятися з місця і зникнути. Коли вона знала, що він збирається її відвідати, вона узяла собі за правило йти з дому і повертатися радісною і сяючою, немов після якоїсь неймовірної пригоди. Вона безнастанно скаржилася, як їй важко уникати хтивих поглядів і дотиків чоловіків на вулиці, які так до неї липнуть. Декілька разів вона вбігала у дім перелякана, бо ледь втекла від хлопця, який за нею погнався. Коли вона приходила надвечір, а він на неї чекав, вона пояснювала: «В чому річ? Я ходила по крамницях. Мені ж треба робити покупки, хіба не знаєш». І звучало це в її вустах брехливо.

У їхніх сексуальних стосунках вона переконала його, що результат її не надто вдовольняє і що якби він був кращим як чоловік, то викликав би у неї цілу повінь небувалих емоцій. Її метод полягав у тому, щоб постійно виводити його з рівноваги. Вона залюбки спостерігала, як у нього здають нерви, тремтять руки, як він худне, як скляніють від шалу очі. А коли вона безпомилково відчувала наближення нестямної, руйнівної люті, то сідала йому на коліна, втішала його і змушувала на хвильку повірити у свою невинність. Вона уміла його переконувати.