Джон Стейнбек – НА СХІД ВІД ЕДЕМУ (страница 125)

— От тільки не кажіть, що я збожеволіла,— почала Етель.

— Може, не збожеволіла, але ти змучена і хвора. Я вже казала, що не залишаю друзів у біді. Можеш повернутися сюди. Працювати тобі вже не до снаги, але можеш допомагати з прибиранням і на кухні. Матимеш де спати і що їсти. Як тобі таке? І трохи кишенькових грошей.

Етель неспокійно заворушилася.

— Ні, мем,— відповіла вона.— Не дуже-то мені хочеться... тут спати. І я не ношу отой конверт із собою. Я його залишила у подруги.

— Що ти собі надумала?

— Я подумала, якби ви знайшли спосіб виплачувати мені сто доларів на місяць, я б дала собі раду, та й здоров’я б могла підправити.

— Кажеш, ти зупинилася у «Південному Тихоокеанському»?

— Так, мем. І мій номер якраз навпроти стійки реєстрації. А нічний портьє — мій друг. І він ніколи не спить на чергуванні. Дуже класний хлопець.

— Не намочи штанці, Етель,— сказала Кейт.— Непокоїти тебе мусить лише те, скільки запросить твій «класний хлопець». Зажди хвилинку,— вона відрахувала ще шість десятидоларових купюр у своїй шухляді та простягнула їх Етелі.

— Гроші надходитимуть першого числа, чи мене самій по них заходити?

— Я їх надсилатиму,— пообіцяла Кейт і додала роздумливо: — От що, Етель, я вважаю, що тобі слід здати оте скло на експертизу.

Етель міцно затиснула гроші в руці. Її переповняло почуття перемоги і доброзичливості. Мало чим можна було її пройняти.

— Мені навіть на думку такого не спадало. Хіба що у крайньому разі.

Коли Етель пішла, Кейт вибралася у глибину двору. Навіть по стількох роках було видно, що землю ретельно перекопували.

Наступного ранку суддя почув звичайний звіт про дрібні правопорушення і нічну жадібність. Він одним вухом слухав четверту справу і наприкінці короткої розповіді свідка-позивача, спитав:

— Скільки грошей ви втратили?

Чорноволосий чоловік відповів:

— Сотню доларів.

Суддя звернувся до поліцейського офіцера, який здійснив арешт:

— А скільки знайшли у неї?

— Дев’яносто шість доларів. Вона купила віскі, цигарки і журнали у нічного портьє о шостій ранку.

— Я цього типа в житті не бачила! — вигукнула Етель.

Суддя переглянув папери.

— Два затримання за проституцію, а тепер пограбування. Ти нам дорого обходишся. Я вимагаю, щоб до полудня тебе вже не було в місті.— Він наказав офіцеру: — Перекажіть шерифу, щоб її виставили за межі округу.— А потім мовив до Етелі: — Якщо повернешся сюди, я тебе судитиму за незаконний перетин кордону, а це вже тюрма. Тобі ясно?

— Ваша честь, я мушу поговорити з вами наодинці,— попросила Етель.

— Навіщо?

— Мені необхідно вам дещо розповісти. Мене підставили.

— Усіх вас підставляють,— сказав суддя.— Наступний.

Поки заступник шерифа відвозив Етель до кордону округу на мосту через річку Паджаро, свідок-позивач пішов вулицею Кастровіль до закладу Кейт, а потім передумав і вирушив до перукарні Кено підстригтися.

3

Візит Етелі спочатку не надто стурбував Кейт. Вона знала, на яку увагу заслуговує повія, котра перебуває на обліку в поліції, знала, що аналіз розбитих склянок не виявить жодних ознак отрути. Вона майже забула про Етель. Вимушене нагадування було всього лише неприємним спогадом.

Проте поступово вона почала замислюватися. Одного вечора, коли вона перевіряла рахунки за бакалію, її штрикнула одна думка, сліпуча й мерехтлива, як метеор. Ця думка блиснула і зникла так швидко, що їй довелося перервати роботу, щоб пригадати, що ж воно було. Яким чином у тій думці промайнуло смагляве обличчя Карла? А допитливі й веселі очі Сема Гамільтона? І чому її затрусило від страху, коли сяйнула та думка?

Кейт її відкинула і повернулася до своїх рахунків, але обличчя Карла визирало у неї з-за плеча. У неї заболіли пальці. Вона відклала папери й обійшла будинок. То був спокійний, млявий вечір — вечір вівторка. Клієнтів було так мало, що не було кому показувати цирк.

Кейт знала, щó до неї відчувають дівчата. Вони її панічно бояться. І її це дуже влаштовувало. Ймовірно, вони її ненавидять, але то байдуже. Вони їй довіряють, і оце вже має значення. Якщо вони дотримувалися встановлених нею правил, і дотримувалися точно, Кейт дбала про них і захищала. Тут не було ні приязні, ні поваги. Кейт ніколи не винагороджувала їх, а карала тільки двічі, після чого виганяла. Дівчата були певні, що їх не покарають без причини.

Коли Кейт робила обхід, дівчата силувалися не показувати свого напруження. Кейт знала про це і не очікувала іншого. Але того вечора вона відчувала, що поруч хтось є. Їй здавалося, що то поруч з нею, то за нею іде Карл.

Вона пройшла через їдальню до кухні, відчинила холодильний ящик і зазирнула всередину. Підняла покришку баку для сміття і перевірила, чи не викинули туди щось годяще. Так вона робила завжди, але того вечора була особливо ретельна.

Коли вона вийшла з вітальні, дівчата перезирнулися і спантеличено знизали плечима. Елоїза, яка розмовляла з чорночубим Джо, спитала:

— Щось трапилося?

— Мені нічого не відомо. А в чому річ?

— Не знаю. Вона, здається, нервується.

— Що ж, там була якась колотнеча.

— Яка саме?

— Зупинися! — застеріг Джо.— Я нічого не знаю і ти нічого не знаєш.

— Зрозуміла. В чуже просо не пхай носа.

— Золоті слова,— схвалив Джо.

Кейт завершила обхід.

— Я іду спати,— сповістила вона Джо.— Не турбуй мене без крайньої необхідності.

— Від мене щось потрібно?

— Так, зроби мені чаю. Ти відпрасувала оту сукню, Елоїзо?

— Так, мем.

Кейт не знаходила собі місця. Вона акуратно розклала всі папери по шухлядках, і коли Джо приніс чай, звеліла йому поставити його біля ліжка.

Умостившись серед подушок, присьорбуючи чай, Кейт досліджувала оту свою думку. До чого тут Карл? І тоді вона збагнула.

Карл був розумний. У свій дивовижний спосіб Сем Гамільтон також був розумний. Оця думка й викликала страх — розумні люди існують. Карл і Сем померли, але, можливо, знайдуться інші. Вона ретельно все зважувала.

Уявімо, що я сама викопала оті склянки. Що я подумала б і що я зробила б? Груди її стиснув страх. Чому склянки розтрощили і закопали? Отрути в них не було! Тому навіщо їх закопувати? Що примусило так зробити? Їй слід було викинути їх у канаву на Головній вулиці або запхати у бак для сміття. Доктор Вайльд помер. Але які він залишив записи? Вона не знала. Уявімо, вона знайшла оті склянки і дізналася, щó в них було. Невже б вона не звернулася до того, хто на цьому тямиться: «Якщо давати кротонову олію людині, що з нею буде? А якщо давати малими дозами протягом довгого часу?» Вона це знала. Можливо, знала не лише вона.

«А раптом ти почула би про багату хазяйку борделю, яка заповіла все своє майно і гроші новій дівчині й невдовзі померла?» Кейт добре знала, якою була б її перша думка. Вона втратила розум, коли влаштувала вигнання Етелі з округу. Тепер її і слід загув. Етелі треба було платити, а потім виманити в неї склянки. Де тепер оті склянки? У конверті — але де? Як знайти Етель?

Етель, звісно, знає, чому і як її вигнали. Етель не надто розумна, але могла розказати комусь розумнішому. І може піти поголос про хворобу Фей, про те, який у неї тоді був вигляд, про її заповіт.

Кейт задихалася, по тілу забігали колючки страху. Їй треба виїхати до Нью-Йорка чи ще кудись, не морочитися з продажем будинку. Гроші їй не потрібні. Грошей у неї купа. Ніхто її не зможе знайти. Так, але якщо вона втече, а отой розумаха таки чув балачки Етелі, хіба це її не видасть?

Кейт вилізла з ліжка і прийняла велику дозу заспокійливого.

Відтоді страх безнастанно крався за нею, завжди був поруч. Кейт майже раділа, дізнавшись, що біль у руках був початком артриту. Якийсь злий голос нашіптував, що прийшло покарання.

Кейт ніколи не виходила надовго до міста, а тепер і зовсім незлюбила покидати будинок. Вона знала, що чоловіки потайки спостерігають за нею, знаючи, хто вона така. А якщо хтось із цих чоловіків має обличчя Карла чи очі Семюеля? Вона буквально виганяла себе з дому раз на тиждень.

І тоді вона зробила собі прибудову і пофарбувала її в сірий колір. Вона казала, що світло буцімто ріже їй очі, а згодом і сама почала вірити, що очі в неї болять від світла. Очі в неї пекло після виходів до міста. Дедалі більше часу проводила вона у своєму закутку.

Деякі люди здатні, так само як була здатна Кейт, дотримуватися двох протилежних думок водночас. Вона вірила, що світ подразнює її очі, що сіра кімнатка — це печера, де можна сховатися, глибока ущелина в землі, місце, де її ніхто не побачить. Якось, сидячи на подушках у своєму кріслі, вона вирішила пробити таємні двері надвір, щоб можна було непомітно вислизнути. І тут не стільки думка, скільки почуття відкинуло цей план. Адже тоді вона буде незахищена. Якщо вона може вийти, щось зможе увійти — оте щось, яке вешталося навколо будинку, підкрадалося до стін ночами, мовчки випростувалося, намагаючись зазирнути у вікна. Кейт потребувала дедалі більше сили волі, щоб вийти з дому по обіді в понеділок.

Коли Кел почав за нею ходити, її охопив жахливий страх. А коли вона підстерегла його під бирючиною, страх перетворився на паніку.

Але зараз голова її занурилася у пухкі подушки, а очі заплющилися під м’яким тягарем заспокійливого.

Розділ 41