Я уже намислив. Глянь: ми стоїмо
На етеричнім пагорбі. Навколо
Розкинувся небесний краєвид:
Буяє зелень, квіти і плоди
Духмяні, що виблискують злотисто.
Таким є поверхове споглядання,
Коли не зважимо, що ся краса,
Буяння й пахощі черпають соки
З коріння, врослого глибоко в ґрунт,
Де темні, пінисті, палючі первні
Нуртують, поки їх торкне проміння
Небесне і вдихне їм творчу силу,
Аби не вибухали, а росли
До світла зеленню. А ми у надрах
Знайдем ті речовини вибухові
Й для них збудуєм порожисто-довгі
З розверзтими горлянками машини,
Їм в горла накладемо вибухівки
І заштовхаємо до дна. А в дні
Машини кожної просвердлим отвір.
Коли до нього піднести вогонь,
Машина рикне громом і метне
Далеко межи лави ворогів
Знаряддя помсти й нищення, що вдрузки
Усе розтрощить на своїм шляху.
Тоді-то наші вороги збагнуть,
Що ми у Громовержця одібрали
Те, що лякало дотепер усіх.
До ранку попрацюємо й здійсним
Задумане. А страх не до лиця нам,
Ще менше – розпач». Сатана замовк,
Й поникла їхня віра спалахнула
У захваті від задуму Вождя,
Доступного, здавалося, усім.
Хоч справді не додумався б ніхто,
Раділи співучасно, як творці.
І ще скажу тобі: в часи прийдешні,
Як ворожнеча порізнить людей,
Тоді лихий хтось, ведений злобою
Диявольською, вигадає знову
Такі машини, аби сіять жах,
Взаємознищення, і кров, і муки.
Військову раду відбули й до діла
Взялися дружно. Міліони рук
Розверзли до глибин небесні надра
І докопались до першооснов
Природних грубих первнів. З-поміж них
Ретельно виокремили й змішали
Крихку селітряну й сірчану рінь;
Крізь жорна і сушарні пропустили
Та добули зернисту чорну масу
Й засипали у засіки. А інші
Розкраяли металоносні жили
(подібні залягають і в Землі),
Черпали з них руду й варили крицю,
З якої вилили громовогненні
Машини і для них руйнівні ядра.
Ще інші подалися на луги
Шукать легкозаймистий очерет
Для запалів. Поки тривала ніч,
В глибокій таємниці спорядили
І приховали найновішу зброю.
Зажеврівся небесний ранок. Встали
Звитяжні Ангели на звук сурми
І вишикувались усеоружно
