Небес і скиньте відтіля в Тартар!
Нехай вогненний Хаос їх ковтне!»
Коли наказ Всевишній пролунав
З Гори Богопрестольної, кирея
Хмар чорних налетіла й огорнула
Всю Гору; в хмарах стріли блискавиць
Замиготіли грозяно – знак гніву
Господнього, і сурми прогриміли
Тривогу. Вірне Воїнство Небесне
Розшикувалось у квадрат гігантський,
Притихле. Враз згуртована могуть
Знялась угору. І пройняв її
Рокотострунний героїчний марш,
Що надихав на подвиги для Бога
І Сина Божого. В музичний лад
Війська Господні рушили на Північ,
І вже ніщо – ліси, долини, ріки
Чи гори – не одверне їх, нестримних,
Навальних, пружних, бистрих! Порівняй:
Неначе здвиг різноманітних птахів
На поклик Господа летів у Рай,
Щоб ти давав їм імена, – так мчала
Об’єднаних небесних армій сила
Й долала відстані нові й нові,
Стократ розлогіші, ніж ваш Усесвіт,
Аж поки синявий північний обрій
Од краю і до краю спалахнув
Багряно. Ближче – бризнули угору,
Як море гострих вогників, списи
Й червоним приском – шоломи, щити
Й на них зухвалі гасла. То Відступник
Налаштував свої війська до бою,
Аби того ще дня раптовим штурмом
Богопрестольну Гору захопити,
Щоб дух зависливий замісто Бога
Владарював; замість Добра – Гординя.
Одначе буйний намір-недоносок
Спіткнувсь на півдорозі. Ми спочатку
Не вірили: невже небесні духи
Зійдуться битися як вороги —
Брати, єдині в радості й любові,
І славі Господа?! Та прогримів
Клич бойовий, і почуття пригасли.
Ген високо, немов на троні,
В гігантській іскрометній колісниці
Сидів богопротивний Сатана.
Неначе Бог, у почті Серафимів,
У сяєві сліпучому щитів,
Підвівся і, зійшовши з колісниці,
Прокрокував назустріч нам. Ряди
Ворожі й наші лава проти лави
Зійшлись і стали твердо, недоступні,
Розтягнені у безвість. Архивраг
Минув ошкірені ряди бунтарські
Та блиском адамантІв, злота й зброї
Крицевої собою заслонив
Підлеглих. І тоді-то Абдиїл
В архангельській когорті, поривний,
Не стерпівши, заговорив: «О Небо!
Невже пихатій видимості злудній,
Що пнеться до Створителя, судилось
Зухвало величатися? Невже
Безчестя буйне і дурна гординя
Здолають честь і справедливу силу?
То хай же, де долав я ницість мислі,
