Збагнеш, хто є Створитель твій; Хто може
Тебе знов обернути у ніщо».
Так мовив Абдиїл – єдиний вірний
Серед зрадливих. Непохитний, чесний,
Неспокушенний, люблячий Творця,
Поривистий і відданий в любові —
Не те, що буйний натовп. Од юрби,
З-посеред викриків та глузувань,
Упевнений, без страху відійшов
Ще й посміхнувся, озирнувшись раз
На збурену приречену Гординю.
КНИГА ШОСТА
Рафаїл далі розповідає, як Бог послав Михаїла й Гавриїла навперестріч Сатані з його ангелами, аби дати їм бій. Описується перша битва: Супостат зі своїми Воїнствами відступає під прикриттям ночі, потім скликає раду, вигадує диявольські пристрої, які, на другий день битви, спричиняють деяке замішання в лавах Ангелів Михаїла, проте зрештою Боже воїнство, вергаючи гори, подолало і потугу, й машинерію Сатани. Але, позаяк ворохобників не розбито остаточно, Бог на третій день посилає Месію – свого Сина, зберігши саме для нього славу тієї звитяги. Син Божий, у силі Отця свого, прибуває на бойовисько, самою появою своєю змусивши усі свої легіони завмерти обабіч нього. З громами-блискавицями вклинюється він своєю колісницею в самісіньку гущу ворогів і жене їх, негодних чинити йому опір, аж до муру Небес. І мури небесні розчахнулись, і заколотники, нажахані й ошелешені, всі попадали в безодню – у приготоване для них місце кари. Месія зі славою повертається до свого Отця.
Архангел ревний линув у просторах
Нічних Небес, поки рожевий ранок
Широко відчинив світляну браму
Яскинь Богопрестольної Гори,
Відкіль поперемінно світло й пітьма
Ритмічно облітають Небеса,
Врізноманітнюючи поступ часу
Подобою ночей і днів. Коли
З одної брами вилітає світло,
У протилежну тихо входить пітьма,
А потім, випущена в сталий час,
Знов пеленає Небеса у ніч
Чи, радше, присмерк, бо нема там тьми,
Як на Землі. Коли запроменів
Небесний ранок в райдужному сяйві,
Що пронизало золоті простори,
Й відкрилась Абдиїлу сила війська —
Загони ангельські та колісниці
В тісних когортах при вогнистій зброї,
Котра виблискувала іскрометно,
Усі напоготові до війни.
Вже знали те, що він вістить хотів,
Тож радо він пристав до гурту друзів
Під вигуки веселі й привітання
Йому – єдиному із міліонів,
Хто не відпав, а сам-один вернувсь
До Бога. Розпромінена громада
Соратників вела його до Трону
Всевишнього. Там з хмари золотої
Ласкаво пролунало: «Ти, слуго,
Явив достойну велич і хоробрість,
Бо воював не зброєю, а словом
Правдивим сам-один супроти мас
Підбурених. Постоявши за Правду,
Навів на себе їхній осуд – кару
Дошкульну. Але знай: хто одиноко,
Та чесно перед Господом стоїть,
То хай над ним глумляться й міліони,
У перемогу граючись, – він згодом
У славі істинної перемоги
Прийде й злочинцям силою нав’яже
Закони Правди й Розуму високі,
Що їх бунтарство нехтує, повставши
Проти Месії, отже – проти Мене.
Йди, Михаїле, Князю Божих армій,
Веди Моїх синів неподоланних
У бій! І хай святиться ваше ім’я —
Твоє й Архистратига Гавриїла,
І з вами міліонів вірних воїв,
Що кількістю зрівнялись з бунтарями
Безбожними. Печіте їх вогнем,
Вражайте зброєю! Женіть на край 
