Докинувши то тут, то там слівце
Багатозначне, або заздрий натяк
Для випроби. Усі беззастережно
Скорилися наказу, бо ім’я
Вождя, високий ранг і світла слава
На Небесах сіяли. Як у вас
Зірниця і за нею розсип зір
Нічне встеляють небо, так і він
Третину Ангелів небесних звів
Підступною гординею. Тим часом
Всевишнє усевидящеє Око,
Що бачить найпотайніші думки,
З Гори Святої, взріло крізь огні
Світильників, як полчища гігантські,
Зірниці, розтривожені велінням
Господнім, ворохобились на бунт.
Усе те бачивши, Бог посміхнувся
І мовив Синові Своєму так:
«В тобі Моя утверджується слава
І наша міць, Мій Спадкоємцю й Сину.
Тепер пора настала утвердить
Всевладдя Наше в неосяжнім царстві.
Бо ворог підіймається, що хоче
Імперію створить нарівні з Нами
На Півночі, а потім відтіля
Війною рушивши, піддать випробі
Усемогуття Наше й Правду. Пильність
І вірні Сили захисту Небес
Хай не дадуть зненацька заторкнути
Високі наші святощі й Престол».
І засвітилось Синове обличчя
Свободою й спокоєм несказанним,
Коли він мовив: «Отче, Ти правдиво
Глузуєш з ворогів і зневажаєш
Бунтарство нице й заколоти марні,
Котрі умножать Нашу славу. Злоба
Бунтівників іще міцніш утвердить
Власть царську, подаровану Мені.
Щоб знали: Я – караюча Правиця
Твоя – не був би гідним сих Небес,
Якби не посрамив Твоїх врагів».
Так мовив Божий Син. А Сатана
Та сонмища його на бистрих крилах
Уже були далеко, незліченні,
Немов зірки, що всіюють вам Небо,
Чи міріади росяних краплин,
Що сонячного ранку, наче перли,
Виблискують-ряхтять в твоїм Раю.
Вони минали сфери Серафимів,
Орбіти Херувимів та простори
Багатоступеневих ієрархій,
Супроти котрих Всесвіт ваш, Адаме, —
То лиш мала краплина, як сей Рай —
Лиш цятка на Землі зелено-сизій,
Кулястому утворенні з морів
Та суходолів. Вони прилинули
На неозору Північ. Там їхній Вождь
Піднявсь на свій престол
Високо на горі, котра здаля
Шпилями й пірамідами іскрилась
В оздобах діамантових і срібних.
«Великого Люцифера палац» —
Так назовемо мовою людей
Споруду ту. Її сам Сатана,
Змагаючись у величі з Творцем,
