І. пригортаючи його до себе,
В пориві ніжнім вимовила: «Мій!
Єдиний! Дум і мрій моїх розрадо!
Як добре, що минула ніч і рано
Вернулося мені твоє лице.
Вночі я бачила тривожний сон —
Не сон – у снах завжди про тебе марю,
Про Рай, про труд учора і на завтра.
А тут мене уперше оступили
Турботи, кривдні прикрощі й гризоти,
Незнані досі. Ще немов у вухо
Мені шептав ласкавий голос: «Єво,
Ходім удвох!» Я думала – се ти.
А голос той: «Не спи!.. В урочий час
Тьми, прохолоди й тиші, котру крає
Жагуча пісня солов’я, а в небі
Сіяє повний Місяць і плете
В гущавині тремкі грайливі тіні, —
Ходім!.. Вгорі тисячоокі зорі
На тебе надивитися жадають.
Красуне! Ніжна Квітонько! Ходім!»
Я встала. Глянула – тебе нема.
Пішла розшукувати далі й далі
Й прибилася до Дерева Знання.
Воно здалось мені таким принадним,
Привабливішим, ніж удень. Дивлюся —
Під Деревом стоїть хтось. Наче Ангел
Із тих крилатих, що, бува, до нас
Навідуються. Подививсь на гілля,
Обтяжене плодами, і зітхнув:
«Ох, Дерево!.. Ніхто не помагає
Тобі полегшувати добру ношу —
Ні Бог, ні люди… То невже Знання
Зневажене?! А чи заборонили
Із заздрощів?.. Як? – Те, що возвишає
Усіх? – На те й посаджене! Тоді
Ніщо руки моєї не відверне
Від доброносних сих плодів!» Сказав,
Сміливо руку простягнув до гілки,
Взяв плід і надкусив. Я ж похолола
З жаху, вражена його зухвальством.
А він, смакуючи, хвалив той плід:
«О! Сік божественний! Від заборони
Ще більш приємний. Чую в ньому силу
Людей перетворити на богів.
А чом би й ні? Збагачувать знання,
Ділитись з усіма – хіба не благо,
Котре сприятиме Творцевій славі?
Богоподібна Єво, покуштуй,
Щаслива! Добуваючи Знання,
Довершено-могутнішою станеш.
Приземленість свою навіки скинеш.
Захочеш – вознесешся до Небес,
Увійдеш між боги яко богиня».
І він наблизив соковитий плід
Мені до вуст – такий пахучий, ніжний,
Що млость пожадливо несамовита
Враз пойняла мене – і я вкусила
Й відчула, що удвох ми піднялись
До хмар і позираємо на Землю,
Різноманітну навкруги, а я
У несказаннім захваті аж млію.
І раптом – страшно! Мій супутник щез.
Я падаю в безодню, завмираю…
Прокинулась – зраділа: то був сон».
