Що схвилював од вітру, а господар
Став у задумі: скільки то зерна
Вродило? Скільки звіється полови
В час обмолоту? …Гордий Сатана,
Оточений, погрозливо розрісся
У гніві, наче Тенериф чи Атлас,
Поставою могутньо-непохитний.
І зблиснули сліпуче в піднебессі
Його шолом, і щит, і довгий спис.
У мить наступну вибухнув би бій,
Що збурив би не тільки Рай і Землю,
А й зоряні огроми і – хто зна? —
Змішав би у вогненній веремії
Стихії Всесвіту. Проте Всевишній
Сього не допустив. Серед сузір’їв
Між Дівою і Скорпіоном зблиснув
Знак рівноваги – срібні Терези —
І нагадав: усе, що творить Бог
Земне й небесне, царства, війни, долі, —
Виважується мудрістю Творця!
Чи буде бій? На шальки Терезів
Те кинуто, і міра Сатани
Метнулася угору. Гавриїл,
Се спостерігши, так сказав Врагу:
«Твою я знаю силу. Ти – мою.
Мені й тобі дав силу наш Творець
Всевладний – то й хвалитися негоже
Нікому, хоч тепер я маю владу
Стоптать тебе. По глянь-но вгору. Бачиш?
Тебе там зважено. Ти – як пір’їна».
Поглянув Сатана на Терези,
Не мовивши ні слова, одвернувся,
Крізь зуби процідив прокляття й щез.
Услід за ним пощезли тіні ночі.
КНИГА П'ЯТА
Вранці Єва розповідає Адамові своє тривожне сновиддя. Йому воно не сподобалося, але він утішає дружину. Вони виходять надвір, до своєї повсякденної праці: проспівати ранковий гімн за порогом оселі. Бог, аби позбавити Першу Людину права на Його прощення, посилає до Адама Рафаїла, щоб застеріг, наставив його на послух, нагадав, який той вільний, та що ворог поруч: і хто то такий, і чому ворог йому, й ще багато чого щоб сказав такого помічного, яке тільки може придатися Адамові. Рафаїл прибуває до Раю. Описується його вигляд. Адам, укмітивши гостя ще звіддалік, із порога своєї хатини, виходить йому назустріч, запрошує до хати, пригощає найдобірнішими райськими плодами, яких вони з Євою удвох назбирали. Переповідається їхня розмова за столом. Рафаіл виконує своє доручення, нагадує Адамові, яке в того вільне життя та який загрожує йому ворог. На Адамове прохання пояснює докладніш, що то за ворог та як скотився він до тієї ворожости, починаючи від його першого заколоту на Небесах, та як той його непослух учинився; як Сатана повів свої воїнства на північ і там підбурив їх повстати разом із ним, і лише Абдиїл та Серафим, з усіх їх, засперечалися з ним, учинили йому спротив, а тоді й покинули його.
Рожевий ранок росяно ряхтів,
Ступаючи по стежці самоцвітній
Зі Сходу. Вже прокинувся Адам,
Як завше, відпочилий, свіжий, дужий.
Струмочка хлюпіт, вітерець, шум листя,
Веселий гамір збудженого птаства
Сприяли радощам. Та тільки Єва,
На диво, спала ще. Адам поглянув
Зчудовано: розметане волосся,
Пашать рум’янцем щоки; аж горять
Вуста розтулені. На лікоть спершись,
Він довго милувавсь її красою.
Чи Єва з ним трудилася, чи спала,
Її краса Адамову природу
Завжди проймала захватом. Він ніжно
Торкнувсь плеча дружини; мов Зефір
Над Флорою, шепнув: «Проснися, Єво!
Кохана подруго, безцінний скарбе,
Недавно знайдений! Дарунку щедрий
Небесний! Радощів кринице чиста,
Проснися! Глянь: полум’яніє ранок,
Нас кличуть поле й заповітний сад
На таїну пробудження дивитись –
Як розпускатимуться пуп’янки,
Як скапуватимуть густі бальзами,
Й розпукниться на сонці різноквіття,
Де бджоли братимуть терпкий нектар».
Од шепоту прокинулася Єва,
Сполохано поглянула па Мужа 
