18+
реклама
18+
Бургер менюБургер меню

Джон Мильтон – Утрачений рай (страница 52)

18
Зірчасто-синю… Та ні подих ранку, Ні співи птаства, ні проміння Сонця, Що пестить Землю, ні плоди, ні квіти Росисті, ні зітхання повногруде Природи після злив, ні тихий Вечір, Ні урочиста Ніч, ні соловей, Ні Місяць, ані розсипи зірок, — Ніщо мені утіхи не дає Без тебе!.. Тільки нащо їм світити, Коли земляни сплять?» Прабатько людства Так відповів своїй дружині Єві: «Моя і Богова предосконала Допитлива Розрадо! Зорі сі Навкруг Землі присвічують дбайливо Краям ще не народжених людей, Аби не брала їх прадавня Тьма Й не погасила іскорки життя, Що жевріють у Світі. Різнорідні Промінчики зірок переплелися Й таємно надихають все живе В чеканні на могутню силу Сонця, То й недарма вони, хоч кволо, світять. Не думай, ніби світять тільки нам. Ми не самі вславляємо Творця: На сій Землі живуть ще міріади Істот духовних. Кожної пори, Чи ми спимо, чи ні, вони недремно Й незримо возвеличують Творця. Як часто із гущавини глухої Чи між лункими пагорбами чути Небесні голоси – то одиноко Лунають, то у злагоджених хорах; А як загони охоронців-духів На варті поночі обходять Рай, Передзвін арф і гармонійні співи На рівні зміни поділяють ніч І нам серця підносять до Небес». Так розмовляючи, взялись за руки Й пішли собі у благодатний Сховок, Утворений Садівником Всевишнім. Там лаври й мирти правили за стелю Склепінням пустотілим. Замість стін В гущавині духмяно-різнобарвній Переплелись агати і троянди, Ірис, жасмин – все в різноцвітті Узору мозаїчного. Долівку Встеляли крокуси та гіацинти Й фіалки, мов коштовне гаптування У блискітках всіх кольорів весни. В той незрівнянний Затишок заглянуть Не сміла комашня, птахи чи звірі. Не мав такого ні міфічний Пан, Ні Фавни, ані полохливі Німфи. Колись тут Єві вперше довелося Самій лягти у запахуще ложе, І вперше пролунав весільний спів, Коли приведена сюди за руку Творцем, вона в Адамових обіймах Притихла у розкішній наготі Звабніша од вродливої Пандори, Що їй боги не шкодували чар. (А скільки ж горя людського від них! Уловлені в жіночі ніжні сіті, Ото намучились сини Яфета! З них Прометея, що вогонь Небесний