За се хай дякують Тому, хто дав
Мені вас, аби мстивсь я за поразку,
Що я зазнав від Нього – не від вас,
Створіння милі. Хоч і плаче серце
Над вами – мій обов’язок несхитний
Перед мільйонами, що прагнуть правди
І борються за гідність, честь і помсту,
Велить із необхідности здійснити
Те, що я сам – хоч проклятий – прокляв би».
Так необхідність – вимовка тиранів —
Постала сатанинським виправданням
Пекельних дій. Він, з Дерева Життя
Злетівши вниз поміж грайливих звірів,
Перекидавсь то в те звіря, то в інше;
Аби свої припильнувати жертви,
Підходив ближче й ближче до Подружжя
Людського, непомічений, незнаний.
То Левом крадеться вогненнозорим,
То Тигром, що забачив ніжні Лані
І хоче з ними гратися: стрибне,
Затим зіщулиться і пильно важить,
Якби схопить обидві Лані разом, —
І перетворюється весь у слух,
Коли до Єви обізвавсь Адам:
«Моя єдина подруго й потіхо,
У спільних радощах над все миліша!
У Бога Всемогутнього, що нас
Всемилостиво випестував з праху
І дарував нам се рясне довкілля,
Прещедрий, – ми не заслужили щастя,
То й не назвем заслугою наш послух
Легкий: не споживать плодів Знання!
Там, де найрозмаїтіші рослини
Дають нам найпоживніші плоди,
Лиш на крислате Дерево Знання,
Котре поблизу Дерева Життя
Буяє, заборону Бог наклав,
Бо у плодах Знання чаїться Смерть.
Могутні крони двох дерев сплелись.
Життя й Знання – і Смерть. А що є Смерть?
Не йнакше, як страховисько, раз Бог
Заборонив нам їсти ті плоди,
Дозволивши все інше й давши владу
Над усіма створіннями Землі,
Води й Повітря. Тож не переймаймось
Малою забороною, коли
Куди не глянь – все наше нам на втіху,
Щоб прославляли щедрого Творця
У спільних радісних трудах щоденних,
В зеленому буянні й різноцвітті
Загублені, проте удвох щасливі».
Йому сказала Єва: «О мій муже!
Сотворена для тебе я назавше
З твоєї плоті плоть. Сама без тебе
Навіщо я? А ти – мій повелитель,
Господар дужий. Ти говориш правду:
Ми Богові єдиному повинні
Возносити хвалу й складать подяки.
Найбільше – я, бо маю у тобі
Величніше й достойніше добро,
Ніж ти – в мені. Пригадую не раз
Той день, коли я вперше пробудилась
Між квітами й сама себе спитала:
Хто я? Відкіль? Як появилась тут?
Поблизу хлюпотів струмок, вливався
