А знизу урвища скелясті й кручі,
Чіпке коріння вузлувате й хащі
Угору загороджували шлях.
Над кручами за рядом ряд все вище
Могутні підіймалися дерева
Терасами, немов амфітеатр,
Де тіняво переплелися крони
Ялини, кедра й стрункотілих пальм —
Видовище величне! А ще вище
Все опоясував зелений мур
Кущів. Відтіль Адам міг озирати
Своє покірне царство. Там буяв
В осерді Раю найпишніший сад,
Усипаний суцвіттям і плодами,
Що позичали з Сонця різнобарв’я,
Таке, як грає в надвечірніх хмарах
Чи в райдугах вологих після злив,
Здоров’ям дихаючи. Ніжний легіт
Овіював і пестив Сатану
Й на мить накликав радість. Хоч відчаю
Не подолав, приніс духмяні вісті
Й шептав, звідкіль вони… Як мореплавці,
Полишивши мис Доброї Надії,
Пливуть до Індії повз Мозамбік,
А з млосної Аравії тим часом
До них з вітрами теплими летять
Принадні пахощі парфум і спецій, —
Вдихаючи їх, моряки навмисно
Сповільнюють плавбу, і океан
Ряхтить усміхнено. Так Сатана
Вдихав ті райські запахи – дарма,
Що прилетів поруйнувати Рай.
Не те що демон Асмодей: бо той,
Злякавшися кадила, де чаділи
Печінка й серце риб’ячі, утік
Од жінки, мученої ним, в Єгипет,
Де зганьблений в кайданах опинивсь.
А Сатана повільно наближався
До Раю, почуваючи печаль,
І зупинивсь замислено. Йому
Дорогу перегородили хащі,
Гілляччя переплутане, густе,
Де не пройти ні звіру, ні людині.
Лише на сході височіла Брама.
З погордою од неї одвернувшись,
Диявол легко шугонув угору
Й посередині Раю опинивсь.
Так вовк никає по слідах отар
І, щулячись опівночі в криївці
Під огорожею, що круг кошари, —
Враз пружно перестрибує вориння
І падає між вівці та ягнята;
Або як злодій у багатий дім
Купецький, де тяжкі замки й запори,
Пролазить у вікно або крізь дах,
Пробравши в черепиці отвір, – так
Всесвітній Архизлодій у Господню
Кошару вліз (услід за ним і досі
Розпусні найманці у Церкву лізуть).
В Раю Лихий знов крила розпростер,
Сів на вершечку Дерева Життя,
Хоч не життя у Рай приніс, а смерть,
Бо не життєва сила Сатану
У Дереві тім вабила, а велич
І висота. Не знав він, що порука
