Життя, яке в ріку Блаженства лине
Там, де хлюпочуть бурштинові хвилі
В щасливих елізійських берегах.
Гірлянди, що корони прикрашали
Та променисті кучері, упали
До стіп Престолу Божого, встеливши
Долівку, що як море самоцвітне,
Ряхтіла смарагдово і рожево.
А потім ангели – знов у вінцях —
Зняли із поясів блискучі арфи
(У кожного була, мов сагайдак) —
І полилась симфонія чарівна,
Коли перепліталися в екстазі
Акорди ніжні передзвонів арф
В гармонії, лиш Небесам доступній.
«Тебе, благий оспівуємо Отче,
Безсмертний, всемогутній, безконечний,
Незмінний Царю, Творче всіх світів,
Кринице Світла! Сам єси незримий
Й нікому неприступний. Як у хмару
Огорнеш, мов у променисту ризу,
Свою нестримну Світлість, – вже й тоді
Твоє одіння, що для Тебе чорне,
Нам сліпить зір, і Небеса вражає
Нестерпний блиск тих темних риз Твоїх.
Од них на відстані стояти можуть
Лиш тільки шестикрилі Серафими,
Обличчя прикриваючи крильми.
Вславляли хори ангельські й Тебе,
Рожденний, не створенний Божий Сине,
Єдиносутня Постате Отця,
Незримого нікому – у Тобі ж
Явленого усім. Твоє Лице
Безхмарне Славу Господа являє;
З Тобою – життєдайний Божий Дух;
Тобою Небеса Небес творились;
Ти скрутив бунтарів, що посягали
На Трон Всевишній; Ти жахливим громом
Долав їх у нестримній колісниці,
Врізавсь у їх розметані ряди,
Стрясаючи підвалини Небес.
Тебе, звитяжного Войовника
І Месника Господнього, вславляєм,
Бо Ти, нещадний до врагів Творця,
Помилуєш Людей, що по намові
Бунтівників проклятих пали. Бог,
Отець Прощення й Ласки, не осудить
Суворо тих ослушників слабких.
Любов і справедливість, гнів і милість
Отцеві взяв на Себе й примирив
Бог-Син, – йдучи від Отчого престолу
З доброї волі вмерти за людей.
О, скільки незрівнянної любови
Небесної явив Ти, Сину Божий!
Хвала Тобі, Спасителю Людей!
Нехай моя незмовкна арфа славить
Ім’я Твоє при імені Творця!
Так в Небесах над небом і Землею
Спливав у співах їхній щасливий вік.
Тим часом на стверділу оболонку,
Що захищає Всесвіту простори
Й орбіти світлі зоряного неба
Від Ночі й Хаосу, став Сатана.
Ступив на те, що сферою здавалось
Здаля, – тепер простерлося безмежно
