Своїх і праведних, і грішних діл
І житиме оновленим життям,
Вкорінений в Тобі. В тім – вища Правда.
Врятуєш їхній рід Син Людський вмре,
Осуджений людьми; тоді воскресне;
Воскресши – підійматиме Братів.
Отак любов Небесна подолає
Ненависть Пекла. Бо віддавшись смерті,
Любов сповна тяжкий оплатить викуп
За все, що легко так ненависть нищить
І знищить там, де люди не приймуть
У вільнім виборі Божої ласки.
Твоя ж Божественність не потьмяніє,
Не знидіє в слабкій людській природі,
Бо Ти, з Престолу вічного блаженства
У величі своєї доброти
Спускаючись, щоб їхній Світ спасти, —
Засяєш над Господніми синами,
Потьмаривши Преславних і Величних
Любов’ю, що цінується над славу
І велич. Опустившись до людей,
Ти їх підноситимеш у Собі
До Нашого найвищого Престолу.
Ти – Бог і чоловік; Мій Син і людський, —
Царем усезагальним наречешся,
Владикою всього. Тоді зрівняю
Небесні ранги, і Тобі одному
Поклоняться усі на Небесах
І на Землі, і нижче, в катакомбах
Пекельних. А коли настане час,
І Ти у Божій славі із Небес
Зійдеш в зірчасте небо і накажеш
Архангелам, аби сурмили вість
Про Страшний Суд; і гуки сурм зберуть
Усіх живих людей з усіх країв.
Услід за ними встануть всі померлі —
Тьми поколінь із тьми тисячоліть,
Розбуджені громами сурм на Суд.
Тоді у сонмі праведних Ти станеш
І проголосиш Вирок лиходіям —
Злим ангелам і людям. Осужденних
Оглушить Вирок той. Він чрево Пекла
Наповнить і замкне на віки вічні,
А Землю й Небо – спалить. З попелища
Нові постануть Небо і Земля —
Домівка праведних. По лихоліттях
Настане золота пора Любови,
Добра і Радости й ясної Правди,
І Ти відкинеш геть свій царський Скіпетр:
Не треба Скіпетра, де Бог – в усьому
І все – у Богові. Небесні Сили!
Мій Син на смерть іде по власній волі.
Йому вклоніться, як Мені». «Осанна!
Осанна!» – в радіснім многоголоссі
Гукнули міріади Сил небесних,
Блаженним передзвоном голосів
Виповнюючи Небеса. В покорі
Й шанобі всі схилилися до стіп
Престолу Божого й зняли вінці
Із золота, оздоблені щедротно
Черленими гірляндами щириці —
Квіток, що раз один цвіли в Раю
Поблизу Дерева Життя й зів’яли
Од непокори людської, – та завше
Буяють в Небесах при Джерелі
