Розкішна Синові й тобі!» Замовк.
Його приємно чуть було обом:
Смерть-Розпад шкірився в страшній посмішці
І плямкав пащею, зачувши розкіш
Бенкетувань. Зраділа невимовно
Й Гріховність, бо Дияволу в догоду
Сказала так: «По праву та велінню
Небесного Владики, на замку
Тримаю Пекло я. Наш Син не дав би
Взять брами силою: його Коса,
Несхиблива, долає все живе,
Але чому виконувати маєм
Накази Найверховнішого – Того,
Хто нас ненавидить?! То Він штовхнув
В Тартар осей гидкий на підлу службу
Мене – народжену на Небесах
Улюбленицю ангелів – на муки
Пекельні серед рику сих потвор,
Що з лона мого вийшовши, жеруть
Жіночі нутрощі мої криваві.
А ти, що дарував мені життя,
Хіба не Повелитель мій? З тобою
Піду у благодать Нового Світу.
Там будем княжити – його Владики
У найсолодших пестощах у парі».
Сказавши, з пояса зняла фатальний
Ключ – горя нашого сумне знаряддя —
І подалась до брам, зміїнохвоста.
Там велетенську підняла заслону,
Що лиш Гріховності одній приступна,
І вставила багатозубий ключ
І, повернувши в отворі, зняла
Усі крицеві защіпки й запори.
Відтак зі скреготом, скрипінням, хруском
Та грюкотом громоподібним брами
Відкрились, і луни надривний крик
Сконав – Гріховність відчинила брами
І знову зачинити їх не зможе.
Широко на вихід; ціле військо
На конях, з колісницями могло б
Ураз проїхати крізь нього вільно…
У вихід полум’я червоне й дим
За межі Пекла вирвались. А там
Безмежна неозора глибочінь,
Немов одвічний сивий Океан,
Буруниться без контурів і форм,
Не знавши міри простору і часу.
Там-бо прадавня Ніч і древній Хаос —
Батьки не створеної ще Природи
В Анархії розвихреній царять.
Там, наче лицарі непримиренні,
Стикаються в суперництві і чварах.
Жарке й холодне, мокре і сухе;
І з кожним міріади вояків —
Первинних атомів під прапорами
Своїх панів: ті – лагідні, ті – гострі,
Ті – легко збройні, ті – тяжкі. Їх безліч,
Немов піщин в пустелях африканських,
Що їх підхоплюють вітри навальні
В свої походи. Той, у кого більше,
На мить стає звитяжцем. Судія
Над ними – Хаос. Суд його неправий
Стоїть на тому, що сприяє чварам,
А Хаосу пильнує Випадковість
Та править геть усім. Туди, в бездонну
