Її єство. Я – тільки подорожній
Самотній, що мандрує крізь похмурі
Пустелі царства вашого до світла;
Без супроводу певного шукаю
Того, де царства вашого границі
Стикаються з просторами Небес.
Чи в ті краї, де Цар Небес недавно
Забрав у вас частину володінь,
Коли покажете – ми лад його
Повалимо, й належні вам простори
Повернуться до владарів законних.
Я з тим сюди прибув. Хай прапор Ночі
Одвічної возвиситься там знову:
Для вас – возз’єднання, для мене – мста».
На те заїкуватий древній Хаос,
З обличчям перекошеним Анарх:
«Тебе, заблуканий до нас чужинцю,
Я впізнаю. Се ти – могутній Ангел,
Що у війні проти Царя Небес
Зазнав поразки. Бачили ми й чули,
Як стрімголов крізь злякану Безодню
Провалювалося велике військо,
Розгромлене і прокляте; над ним
Повідчинялися Небесні Брами
І гнались міліони переможців
Услід. Поблизу наших рубежів
Отаборившись, я оберігаю
Моє шматоване у чварах царство
Й царицю Ніч. Із наших володінь
Частину перетворено на Пекло.
А з другої створили Небо й Землю
І збудували Всесвіт. До Небес
Над нашою державою вгорі
Той Світ Новий на золотім цепу
Почеплено неподалік од брам,
Відкіль твої когорти відступали.
Прорвись туди, і хай тобі щастить!
Зруйноване у них – то наша здобич».
Дорогу вказано. Враз Сатана
Пірамідально вибухнув огнем
І в товчище воюючих стихій,
У вивихнуті, збурені простори
Уперто вкручувався далі й далі
Крізь небезпеки і загрози більші,
Ніж давнім Аргонавтам був Босфор,
Чи Сцилла і Харибда – Одіссею.
Напруженим зусиллям і трудом
Второвував він шлях, що незабаром
Смерть і Гріховність вслід за Сатаною
(Коли Адам і Єва согрішили)
Вмить вимостили рівно і широко
Із дозволу Небес. Той шлях повис
Над Хаосом пониклим і над Ночі
Понурою безоднею – від Пекла
До Всесвіту ще не твердих окраїн,
І легко по шляху туди й назад
Злі духи – людям на покару
І на спокусу тим, кому Творець
Відмовив ласки. Перед Сатаною
У далині замріли промінці,
Котрі, пробившись од небесних веж,
Сягали лона Ночі й розбудили
Світанок, де початок свій бере
Природа й відступає древній Хаос.
Влягалися розбурхані стихії,
