18+
реклама
18+
Бургер менюБургер меню

Джон Мильтон – Утрачений рай (страница 25)

18
Покіль із Скорпіонів батогами Тебе не одшмагав я. Покорись! А ні – торкну Косою, і завмреш». Так ревучи, Страховисько бридке Загрозливо зросло вдесятикрат І стало ще жахливішим. Диявол Із гніву та образи спалахнув, Немов огненно-крижана комета, Що в небі Півночі мете хвостом І шле на Землю моровиці й війни. Два супротивники постали врівень Один навпроти одного. От-от Удар несхибний зблисне. Вже чорніють Обоє, наче дві грозові хмари, Набряклі громом над Каспійським морем; Клубочиться громаддя на громаддя, А сурми смерчеві звіщають про Двобій. Вже Пекло огорнула тьма: Зустріти гідного Врага сим двом Дано ще буде раз в усіх віках… Якби вони зійшлись у поєдинку, Відлуння довго ще гуло б у Пеклі… Цього не сталось. Одчайдушний крик Зміїстої Вратарки їх розняв: «Батьку мій! На кого ти здіймаєш руку?! Се твій єдиний Син! Мій Сину! Яке шаленство довело тебе Косою в Батька цілить на зловтіху Тиранові, що власну примху й лють Зве справедливістю і хоче знищить Обох вас?!» Крик її заціпенив І Марище жахне, і Сатану. Той обернувсь до неї: «Ти про що? Коли мою відвести хочеш руку Від нього та від себе, говори: Хто ти така, двоїста? Чом мене, Уперше вбачивши, назвала батьком? Чого ти Сином звеш се потороччя? Я вас, огидні чудиська, не знаю». Йому пекельна Ключниця: «Невже Забув мене?! Вже я тобі не мила? Не люба? А колись на Небесах Удвох витали ми у високостях. У сонмі світлосяйних серафимів Намислювали разом потаємно Зухвале повстання проти Царя Небесного. Згадай: тоді тебе Вразив раптовий біль. В очах померкло, І пронизало голову вогнем. В нестримному палючому пориві Від голови твоєї віддалилась Я – богосвітла і на тебе схожа. Озброєна небесною красою, Пішла між ангели, а їх пойняв Нестямний жах. Та не надовго – згодом Для них я стала моторошно-звабна, Й вони дали мені ім’я ГРІХОВНІСТЬ. Ласкава, ніжна, чула – багатьох На Небі полонила я; найбільш Тебе, мій батьку. Ти в мені узрів Свою подобу, вмістище жадань Найсокровенніших. Тож ми удвох Кохались радісно-таємно, поки Плід нашого кохання в мене в лоні Почав рости, тяжкий. Тоді війна