Що день і ніч готують всім погибель.
У радісній пишноті завершилась
Нарада демонська. Помпезний почет
Врочисто оточив вождя. Над ним
Гігантським ореолом тріпотіли
Вогненноликі Серафими в блиску
Одінь та зброї, бо владика Пекла,
Найперший посягач на Небеса,
Наслідував Небесне. Наказали:
Хай сурми рознесуть велику вість.
Знялись чотири Херувими. Кожен
Підніс до вуст гримучогорлу бронзу,
І на чотири вітри пролунали
Сигнали радощів. Тисячократно
Повторювала їх лунка безодня,
А воїнства пекельного тьми-тьмущі
Потвердили оглушливим «Ура!»
Свою надію. Потім – розійшлись
І найрізноманітніші заняття
Собі обрали, хто хотів чи зміг,
Аби розвіяти неспокій тужний
І згаять час в чеканні на Вождя.
Одні в просторах рівних чи в повітрі
Проводили змагання – перегони,
Неначе Олімпійські ігри; другі —
Приборкували Коней вогняних,
Чи в колісницях мчали до мети,
Або в турнірах військо проти війська
Злітались. Так, бува, над гордим містом
Примарні провозвісниці війни —
Одна на одну сунуть чорні хмари,
Наставивши списи. Зметнуться грізно —
Весь небозвід двигтить від грому-блиску.
А треті – із завзятістю Тифона,
Титана стоголового, жбурляли
Бескиддя й перекришували скелі.
Ті смерчами звивалися угору
Із ревищем, нечуваним у Пеклі,
Шаліючи од муки, – мов Геракл,
Що рвав з корінням вікові дерева,
Коли йому до тіла приросла
Отруєна сорочка. Інші духи,
Мрійливо лагідні, сідали в коло
Й оспівували під передзвін арф
Свої геройські вчинки на війні,
Де доля віддала несправедливо
Насильству й Випадковості в полон
Свободу й Доблесть, – традиційні співи!
Але привабливі. (Щоб дивуватись:
Їх створювали несмертельні духи,
Хоча і в Пеклі), зачаївши подих,
До них прислухувалась ніч. Ще інші
Знаходили розраду в красномовстві
(Пісні чарують слух, а мова – душу),
Тож оддавались у гуртах учених
Високомудрим філозофуванням
Про Волю, Провидіння і Пророцтва,
Про вільність Волі та Пророцтв несхибність;
Роздумували про Добро і Зло,
Нещастя й Щастя, Силу та Безсилля,
Ганьбу і Славу – суєтлива мудрість
Та філософія пустопорожні!
І все ж оманливі ці їхні чари
Допомагають забувати біль
І жах, навіюють надії марні
