Її вперезують дев’ятикратно
Мури чорного пекельного вогню
Всепоглинаючі; її ворота
Крицеві міцно замкнено. За ними
Розверзлася страхіттям загадковим
Пустеля ще не створеної Ночі
Й чига загрозами. Хто їх мине,
Опиниться в незнаному Творінні
Серед нових незнаних небезпек.
Та я б не був достойним, о Князі,
Довіри вашої, мого престолу,
Заслуженої влади і величчя,
Якби для всезагального добра
Не наражав себе на небезпеки.
Хіба владарство серед бунтарів
Не є загрозливим? Я не зрікаюсь
Владарства. Тож, піднявшись над загалом,
Я йду назустріч більшим Небезпекам,
Бо ними гідність міряють і честь
Керманичів народних. Залишайтесь,
Незламні Потрясателі Небес,
Тут, у домівці нашій тимчасовій.
Освоюйте її, шукайте втіху
В труді, в майстерності, в мистецтві, в чарах,
У Ворога недремного. А я
Занурюся у згубну тьму – шукати
Для всіх нас порятунку. Сам, один».
Промовивши се, він підвівся владно,
Аби ніхто з соратників не зваживсь
Стать з ним урівень чи пропонувати,
Бо кожен знав, що їхньої підтримки
Й допомоги вождь не прийме – здобувши
Дешевну славу, нібито безстрашний
Суперник Сатани: не менш боялись
Голосу вождя, аніж виправи.
Всі, як один, устали шанобливо
В пориві вдячности. Громоподібний
Гул Пандемоніум увесь потряс,
Коли, вклонившись перед Сатаною,
Його, мов Усевишнього, вславляли
Й підносили за те, що задля всіх
Безпеки зрікся власної. І в Пеклі
Не всі чесноти втрачено! А ви,
Людці, із вашим показним геройством,
Раби корисливости й марнославства,
Не хвастайте! – бо й прокляті навік
Шляхетніші від вас. Пекельну Раду
Завершувала в славі Сатани
Яси громохкої непевна радість;
Таке буває в горах надвечір’я:
З насупленого неба сніг чи дощ
Окутує в похмуру пелену
Погрузлі в тьму плаї і полонини —
А потім сонячне скісне проміння
Ласкаво зблисне – й оживає все:
Зелений шум, спів птаства, крик отар,
Дзвінків і рогів радісний перегук…
Так демон з демоном порозумілись.
А люди – о ганьба! – гризуться й досі,
В ненависті затвердлі та роздорах.
Хоча дано їм розум і надію
На ласку Божу й заповітний мир, —
Невпинно війнами пустошать Землю,
Аби навзаєм нищитись. Так, наче
Нема у них пекельних ворогів,
