Настане час омріяної помсти!
Не просто помсти: бо Його звитяга
Обернеться поразкою в Його ж
Улюбленцях, – коли жбурне їх в Пекло
До нас у товариство, де вони
Прокльони кидатимуть в батька-матір
І скиглитимуть, – їхній рай пропав,
Ледь-ледь почавшись. А тепер порадьте:
За що нам радше братися – за це,
А чи плодить імперії ще й в Пеклі?»
Так нагадав розважний Вельзевул
Усім давнішню думку Сатани.
Бо ще кому, як не творцеві зла
Таке намислилось? – занапастити
У витоках весь рід людський, змішавши
3 Землею Пекло, Господу на зло?
Та ні! Все суще служить Божій славі.
Тоді зухвалий сатанинський намір
Велика Рада демонів схвалила
На радощах зловтішних одностайно.
І потім так провадив Вельзевул:
«Ви, найгідніші Обранці богів,
Достойно нашу Раду увінчали
Великою ухвалою, вона
3 безодні отверженности й недолі
Нас до предвічних світлих володінь
Наближуватиме й додасть снаги
Згуртованими силами, пліч-о-пліч,
Діждавшись слушної нагоди, знову
Взять Небеса або поблизу них
Простори лагідні. Там оживем:
Проміння Світанкове змиє тьму,
А ніжний подих леготу загоїть
Пекучі рани, що завдав огонь.
Але кого ми вирядим шукати
Той Світ Новостворенний? Здатен хто
Бездонну прірву Хаосу і тьму
Загусло-смоляну перебрести?
Чиї невтомні крила подолають
Безмежну порожнечу? Хто знайде
Щасливе пристановище людей?
У кого з нас є сила, хист, обачність,
Щоб попри безліч ангельських застав,
Де на сторожі пильні вартові,
Пробратися безпечно? Наша доля
Та найостанніша надія наша
Залежатимуть від його геройства.
Тож поміркуймо: хто на це піде?»
Сказавши, сів та довго й надаремно
Чекав: підтримають його чи ні?
І чи зголоситься хтось на виправу
Загрозливу? Всі вмовкли. У тривожній
Задумі кожен на обличчях друзів
Вичитував невпевненість і острах
Здивовано: бо як же так? – з найперших
Вождів небесного бунтарства жоден
Не зважився на небезпечні мандри
В незвідане… Нарешті Сатана,
Піднесений над іншими у славі,
Велично-царственний та незворушно
Упевнений в собі, промовив так:
«Недарма, о Владики осяйні
Та недоступні Спадкоємці Неба,
Мовчите, вагаючись. Тяжкий той шлях,
Що нас веде до світла. Тюрма – міцна,
