Вродливішого ангела не знали!
І попливли із уст його, мов манна,
Слова, що крили лжу і порожнечу,
Але, примхливо плетені, могли
Розумних і розважних полонить.
Він – ниций у думках, в ділах ледачий —
Бадьоро й влесливо почав: «Панове!
Як принциповий ворог Тиранії,
Я, безперечно, за війну одкриту,
Якби в її ідеї не чаїлась, —
Як всі ми тут почули, – суперечність.
Хто, сильний, довіряє збройній силі
І нас зове у бій, замість звитяги,
На мстиве самознищення, – даруйте:
Той дивно розуміє суть війни.
Небесні цитаделі повні варти
Озброєної, котра пильно стежить
І наслухає. їхні ж пластуни
У тьму пірнають на незримих крилах
І в Хаосі вистежують, щоб ми
До піднебесних мурів не дістались.
А дехто закликає нас в похід
На штурм фортець небесних… Що ж,
Припустим, збунтованого Пекла смерч
Форпости Божі позміта… А далі?
Великий Ворог наш не упаде.
Його сяйні вершини предковічні
Очистяться від виверження знизу
І засіяють знов, а ми погрузнем
У прірву розпачу ще нижче? Ні:
Нам радять дошкуляти так Йому,
Аби звитяжець всемогутній в гніві
Нестримнім обернув нас у Ніщо
І врятував од мук. Сумний рятунок!
Бо хто ж бажає втратити навіки
Буття своє розумне, хоч стражденне?
Дозволить, щоб думки, які витають
У Вічності, поглинув Безум – Хаос
Нествореної Ночі?! Сумніваюсь,
Щоб міг могутній Ворог дарувать нам
Це – може, й так – добро. Його премудрість
Навряд чи здатна й, певно, не захоче
Нас знищити. А ні – в нестямній люті
І нищенні Він був би нерозумний,
Бо сам собі поживу відібравши,
На кому мав би згонить вічний гнів?
В такому разі, де нам зупинитись?
Хто за війну, ті кажуть: вічність мук, —
Хоч що робили б ми, – нас не мине.
Подумаймо: де гірше? Де – ще гірше?
Чи нам погано на Великій Раді?
При Зброї, при Клейнодах? А згадайте,
Як блискавицями й громами гнані
Ми стрімголов котилися униз.
Тоді безодня сховком уявлялась,
А Пекло – прихистком. Коли лежали
У полум’янім Озері, прикуті, —
Тоді було ще гірш. Той грізний подих,
Що роздував круг нас пекельне горно,
Коли його ми потривожим вдруге, —
Обернеться вогненним Ураганом.
Червонорукі блискавиці вдарять,
Розколють Пекла твердь; відтіль каскади
Жахного полум’я із ревом ринуть
На наші голови в час нахвалянь
