Спадає – відступає у глибини,
Наглухо замкнені під ясним небом.
Ковчег не колихається, бо днище
Заскреготало об найвищу гору.
З-під хлялих відхлюпів потопних вод
Де-де уже вилонюються скелі.
З Ковчега вилітає чорний крук,
Кружляє й повертається. За ним
Пускають двічі голуба, і той
Вертається, ще й в дзьобику несе
Віть оливкову – добрий Миру Знак.
Вода навкруг Ковчега відступила.
Врятовані обачливо виходять.
Найперше – Зодчий. Знявши руки вгору,
Молитву творить вдячну до Небес.
Підносить зір і бачить вогку хмарку,
Від хмарки вниз – веселу Рай-Дугу
Багатокольорову: знак Господній
Завіту, примиренного з людьми».
Адам на радощах гукнув: «Живем!
Ти, що Майбутнього являєш дійсність,
Повчителю небесний, оживив
Мене ясною впевненістю: люди
І всі на розплід обрані тварини
Розмножаться, хоч невимовно жаль
Зіпсованого світу, що втонув.
Та більше радісно, що Праведник один
Спасеться, боговгодний, і Господь
Від нього людство виведе нове.
Скажи, що значить ся Дуга грайлива,
Що поєднала Землю й Небо? Може,
Впоясування хмар – то добрий знак,
Що потопельних вод уже не буде?»
Архангел усміхнувся: «Ти кмітливий!
Бог шкодував був, що створив людину —
Спотикливу в гріхи, хитку в пороки.
Поглянувши на Землю, що гнила,
Осквернена, Бог змив її у гніві
Потопом. Лиш одного пожалів
З сім’єю Праведника. Ця Дуга —
Барвистий Знак Господнього Завіту
Про те, що води дощові й морські
Ніколи знову не спустошать Землю.
Сей Знак являтиметься серед хмар
Нагадуванням втішним. Пори року,
Часи сівби і жнив, спек і дощів
Незмінно чергуватимуться вчасно,
Доки Вогонь Всесвітній переплавить
І Землю цю, й небесну твердь. Тоді
Нові постануть Небо і Земля
Для праведників у єднанні з Богом».
КНИГА ДВАНАДЦЯТА
Тут архангел Михаїл продовжує розповідати й показувати, що станеться вже після Потопу; далі, дійшовши до згадки про Авраама, поступово уточнює, пояснює, хто ж буде тим Сім’ям Жони, обіцяним Адамові та Єві по їхньому Гріхопадінню: як Син Божий утілиться в їхнього нащадка, загине, воскресне й вознесеться на Небеса; яка буде Церква аж до його Другого Пришестя. Адам, дуже задоволений і втішений цими одкровеннями та обітницями, сходить разом із Михаїлом із тієї гори вділ, будить Єву, що весь цей час спала, але бачила приємні сни, що несли їй душевний спокій і покору. Михаїл, узявши обох їх за руки, виводить Адама та Єву з Раю, а вогняний меч вимахує праворуч-ліворуч за їхніми спинами, й Херувими стають на свої місця – стерегти Рай.
Немов на півдорозі мандрівник,
Хоч поспішає, спиниться на мить, —
Так Ангел помовчав на переломі
Видінь, де був старий загиблий світ
І з нього відбруньковувавсь новий.
Чи все збагнув Адам? Той не озвався.
І лагідно провадив далі Ангел:
«Ти спостеріг початок і кінець
Людського світу давнього. Від нього
Тендітний паросток проріс до Бога
І тішить очі. Жаль, що зір земний
Не витримає спалаху видінь 
