Пряме поставою, богобоязне,
Уважливе до діл Творця, трудяще,
Свобідне й мирне. Бачиш? – йдуть униз,
До шатер». Звідти вибігли дівчата
Барвисто вбрані, в блискітках прикрас
З дзвінкими арфами в руках. Співають,
Їх млосні співи та вихлясті танці
В горян сурових забивають дух:
Жагою спалахнувши, хтивим оком
Вистежують собі красунь і в пастки
Любовні ловляться. Спадає вечір —
Пора гарячих шепотів й освідчень,
І вже спалахують, мов смолоскипи,
Жаркі обряди й оди Гіменею,
Й під музику, гірлянди й розсип квітів
Бенкетом буйним юности й кохання
Двигтять намети всю весільну ніч.
Побачене й почуте – труд, гульня
І радість незмарнованої юні —
Адамові, природно, гріли душу
Юнацьку. І не диво, бо й своє
Згадалося. Замислено промовив:
«Ти, вісник яснозорости, відкрив
У третьому видінні торжество
Здорової щедротної Природи,
Не те що в перших видивах, набряклих
Бридким поверненням у Прах». Архангел
Йому на те: «Цим радощам природним
Не дано буть мірилом для людини,
Сформованої у подобі Божій
Задля таємної духовної
Мети. Бо там в наметах розпростертих
Чаїться Зло і кубляться пороки,
Бо там живуть нащадки Братовбивці.
Вони – ти бачив – підняли ремесла
Й красою уприємнюють життя,
Забувши Сотворителя, чий Дух
(Хоча вони й безбожні) дав їм силу
Й дітей дарує їм ставних, вродливих.
Ти придивлявсь до їхнього жіноцтва?
Немов богині юні, звабні, ніжні
Й грайливі!.. Та нема у них чеснот,
Що прикрашають домовиту жінку
І повнять дім Добром. Вони пусті,
Бо зрощені для похітливих ігрищ,
Спокусної одежі, вихилясів,
Базікання й підморгувань. Горяни ж —
Достойні, чесні, праведні (за теє
Синами Бога звані) піддалися
Розвійному жіноцтву і на вітер
Пустилися у пестощах-цілунках!
Ті пестощі оділлються слізьми,
Що їх виплакуватимуть потомки.
Адам почув це, й радощі погасли,
Ледь зблиснувши. Тоді зітхнув: «Шкода,
Що й праведні зійшли на манівці,
А Жінка – знак біди!» – «Не забувай,
Що й ожіночені чоловіки
Розслаблюючися, втрачають розум,
Хоч мають берегти його, як дар
Небес», – додав Архангел і кивнув:
«Дивись іще картину». Тут обжитий,
Полями і містами вкритий простір
Їжачиться оружжям. Де не глянь,
Високі брами й войовничі вежі.
