«Подобу Божу, – обірвав Архангел,
Ви скинули самі для невгамовних
Пожадань заздрісного Сатани,
Якому догодили; отже, образ
Його освоюєте. Знай: порочність,
Вспадкована від Єви, у нащадках
Розтопче Божеське у збоченнях
З Природи здорової і чистої…»
Адам замовк, озвався: «Визнаю:
Це справедливо. Та хіба нема
Доріг достойніших для повороту
У рідний прах?» Йому Архангел:
«Є одна. Вона у приписі: знай міру.
Будь стриманий у їжі і питві.
Затям: у них – лише пожива тілу,
А не сумнівні радощі обжирства.
Тоді в здоров’ї добрім проживеш
Багато тисяч днів. По тому тихо,
Мов перестиглий плід, впадеш у землю,
Неначе в руки матері – не збитий,
Не вирваний з корінням, не гнилий,
А повноцінно звершений. Це – старість.
Переживеш дитинство, юнь, змужніння,
Красу і силу, гострий зір, смак, слух;
Тоді посивієш, ослабнуть м’язи,
І меланхолія остудить кров;
Поникне дух, допитливість прив’яне,
Життєві радощі лишаться в згадках,
І кане в пітьму благодать життя».
На те Адам поривно: «Ти відкрив,
Що Смерть забарна людям не страшна.
Але ж і довголіття – теж покара.
Тоді пощо подовжувать життя
І в довголітті опускатись в Розпад
Повільний? Ліпше якомога швидше,
Обтяжливих обов’язків позбувшись,
З’єднатися з природним рідним прахом».
Архангел заперечив: «Ні, не те:
Й жадоба, і зневага до життя
Збивають із достойної дороги,
Що дав Творець. Коротке, а чи довге —
Це Небесам лиши й живи по правді.
А зараз подивися ще видіння».
Враз розпростерлася рівнина – ген
До обрію. На ній – багатобарвні
Намети. Ходять попасом отари.
Біля наметів чутно співи й звуки
Цитр, арф і сопілок. Натхненні пальці
Перебирають струни і лади.
У ніжному переплетінні линуть
Високі і низькі, гучні і тихі,
Зустрічні й супротивні співи й бреньки.
А он тяжкий трудар ковальських міхів
Роздмухав горно, дав плавильним тиглям
Вогню, аби уламки міді й криці,
Понавизбирувані з попелищ
Лісних пожеж, що оголили землю
До жил металу, зблислих по дощах
Чи вимитих потоками з-під круч, —
Зажевріли. їх переплавлять,
Зіллють у форми, потім наклепають
Для себе різнорідного знаряддя
Й начиння для полян і скотарів.
«Поглянь убік, де круто знявся кряж
Гірський. Там вивелося інше плем'я —
