І з неба впав огонь. Увись струмить
Пахучий дим. А Жнивареву жертву
Не прийнято. Жнивар тамує лють,
Відводить Пастуха убік. Кричить.
Хапає каменюку – б’є під дих.
Той падає. Із горла ллється кров…
Адам заціпенілий зойкнув: «Горе!
Несправедливо скривджено людину!
І як же так? – злий праведного б’є!»
Архангел, теж уражений, додав:
«Адаме! Ось ці два – твої сини.
Той заздрісний правдивого убив.
Блажен конаючий, залитий кров’ю,
І проклят братовбивця, хоч живе
І житиме ще довго. Божа кара
Причини з наслідками об’єднає
І перекупників не оминає».
Наш Праотець зажурено зітхнув:
«Гидка причина, ще гидкіший вчинок.
Скажи: я щойно бачив – Смерть? Як страшно!
Я теж вернувся у природний прах,
З якого зліплений? Яке нестерпне
Видовище! Який жахний кінець!»
Йому Архангел мовив: «Смерть людську
Ти зрів у першім вияві. Багато
Доріг у Розпад. Ця, що бачив ти, —
Від злоби невгамовної та гвалту,
Які засліплено хапаються за зброю.
Втім, не так Розпад, як переступання
Його бридких порогів вам страшне.
А їх немало: голод, мор, пожар
Непогамоване обжирство, хтивість,
Пияцтво, лінощі… З них розповзуться,
Як з муравлища, болещі й хвороби.
Дивись, до чого доведе нестримність
Твоєї жінки». Тут нове видіння
Постало. Пітьма, сморід, тіснота,
Мов лазарет, забитий вщерть каліччям
І гниллю. То усе людські тіла,
Іще живі, покорчені в хворобах:
В подаграх, епілепсіях, сухотах,
Блювотах, кровотечах і судомах,
Від каменів у нутрощах, в гангренах,
У буйствах біснувань, у тьмі безумств,
Безпам’ятстві сновидь і летаргій,
В холодних меланхоліях, в пекучих
Суглобах, викручених ревматизмом —
У незліченних болещах недуг.
Між ними походжає Розпад-Смерть
Із списом неквапливим, хоча многі
До нього тягнуться, благаючи: «Врятуй!
Добий!..» Адам коли таке узрів,
То просльозився. Бо й камінне серце,
Не роджене жоною, співчуттям
Пройметься. Погамовуючи відчай,
Він застогнав у наріканнях: «Горе!
Нещасне грішне людство! Ліпш йому
Скінчитися без розплоду. Навіщо
Життя, яке минає у стражданнях?
Хіба для цього нас вели у світ?!
Якби знаття – не прийняли б життя
Чи зразу попросили б: відпусти
Нас з миром: образу Твому не личить
Спотворення огидне! Збережи нам
Хоча б дещицю Божої Подоби!»
