18+
реклама
18+
Бургер менюБургер меню

Джон Мильтон – Утрачений рай (страница 138)

18
Відштовхує сплямованих людей, Огрублених гріхом, що їх завів У Розпад-Смерть, мов нездорова їжа, Що наражає тіло на гниття. Вони, в безсмерті створені і в щасті, Свойого блага не поберегли І тим накликали собі страждання, Котрим нарешті покладе кінець Завбачений у Мене Розпад-Смерть, Щоби по муках, випробах, спокусах У грішному житті – очищені Ділами добрими і вірою, вони Прокинулися для життя Нового В Новому світі на Новій землі У мирі з Небесами. Присуд цей Про людство на Архангельськім Синоді Повсюдно проголосим, як недавній Над Ангелами грішними Наш суд, Який Нам вірні й непохитні Сили Навіки утвердили». По цих словах Син Божий владно знак подав, і Ангел, Ознайомлювач Небесний, зняв сурму Гримучу – ту, що по тисячоліттях Почують на горі Синай, де Бог Прийматиме Мойсея. І востаннє Вона гримітиме на Страшний Суд. Той гук усепроникний долетів До найвіддаленіпгих тихих кущей, Найсоковитіших Дерев Життя, Струмків чи водограїв, де витали В блаженстві й вічній дружбі Діти Світла. Вони, зачувши знаний гук, злетілись На всеверховний клич ієрархічно Й порозміщалися на владних тронах. Тоді з Богопрестольної Гори Господь явив їм усевладну волю: «Синове! Люди, уподібнені До Нас, уже пізнали Зло й Добро. Покуштувавши з Древа Пізнання Заказаних плодів, оволоділи Гірким набутком: змішують Добро Зі Злом. Вони могли б щасливі жити В Добрі, ніколи не зазнавши Зла. Тепер вони в жалобі й каятті Мені впокорені молитви шлють. Я знаю їх серця, хисткі, примхливі І суєтні. Без нашої опіки — Того й гляди, – зухвалою рукою Дотягнуться до Дерева Життя І житимуть, ні, схочуть жити вічно, Впавши у прах і тлін. Наказую ж Бо: виведіть людей з Мойого Саду На землю необроблену, з якої Їх взято – хай близьке їм обробляють. Тобі Я доручаю, Михаїле, Обрати з-між вогнистих Херувимів Загін добірних воїнів. Хай дбають, Аби Наш Супостат, сам чи з людьми, В Раю безгосподарному не встиг Накоїти нового лиха й гірше Понівечити Рай. А людям повідом: Вони й нащадки їхні назавжди Втрачають Рай. Щоб не упали в розпач, Бо мучаться, ослаблі, в каятті, — Ти їм частково майбуття відкрий, —