А зараз що нам діяти? Ходімо
До того місця, де ми чули вирок,
І припадім покірно до Землі.
В зітханнях покаянних і сльозах
Благатимемо у Творця прощення.
Він, певно, змилується, бо тоді,
Коли нам виголошувався вирок,
Попри суворість, Вид Його ясний
Виказував ласкаве милосердя».
Так праотець усіх людей Адам
Із Євою каралися. Пішли
Туди, де суджені були, й припали
До Землі й здіймали руки до Небес,
Возносячи молитву покаянну
Від серця кроткого і щирої покути.
Слізьми рясними зрошували Землю,
Благаючи у Господа прощення.
КНИГА ОДИНАДЦЯТА
Син Божий доносить до Отця свого ті розкаяні моління наших першопредків і заступається за них. Бог приймає їхні молитви, але проголошує, що Адам і Єва не повинні довше пробувати в Раю; посилає Михаїла з гуртом Херувимів, щоб вивести людське подружжя геть, але попередньо відкривши Адамові прийдешні події. Прибуття Михаїла. Адам показує Єві певні лиховісні призвістки. Укмітивши наближення Михаїла, виходить йому назустріч. Архангел сповіщає, що вони мають покинути Рай. Євине голосіння. Адам просить помилування, але скоряється Божій волі. Архангел виводить Адама на високу гору й відкриває перед ним усе, що має статися, аж до Потопу.
Спокутники впокорено зітхали
В молитві невимовній, бо Всевишній
Серця їх скам’янілі розтопив.
Отож отямилися й ожили.
Окрилені зітхання молитовні,
Мов теплий легіт, досягли Небес
Скоріш від ораторії гучної.
Та й перевершував би їхній зміст
Молитв Девкаліона й діви Пірри.
Їхні зітхання, невловні на вітрах,
Долинули аж до небесних брам,
Змішалися з пахучим фіміамом,
Котрий курився біля вівтаря
Найвищого, і досягли Престолу
Небесного Отця. На це вказавши,
Син Божий мовив: «Отче, ось плоди
Твоєї ласки до людей. Тобі
Їх в золотій кадильниці приношу,
Яко священник від Землі Твоєї,
Де сіяне Тобою проросло
І Нами випестуване дозріло,
Солодше, аніж те, що перші люди,
Удобрюючи хоч би й сто дерев,
Зростили б. Прихили ласкаво вухо
До їхніх упокорених зітхань,
Невмілих, невимовних, ще дитячих.
Я – речник їх і захисник, – промовлю
За них. Візьму на себе добре й зле,
Що є у них, і силою Моєю
Їх підійму й за них Сам заплачу
Своєю смертю. Отче Мій, прийми
Мене улюдненого. Хай від Мене
Кадило з фіміамом Нас примирить
З людьми, котрі осуджені на Смерть
Неублаганну, бо шляхів зворотних
Нема. Лиш про одне Тебе прошу:
Хай викуплені зріють у Мені —
Шукають радощів та благодати
Вони в Мені, як Я в Тобі, Мій Отче,
Поєднані в одно». На те Отець:
«Усе, що просиш для людей, те буде.
Про що проситимеш, те й так оддавна
Твоє. Проте в Раю їм жить не можна,
Бо Я Природі дав такий закон:
Високе, світле, чисте і несмертне,
Чуже негармонійним грубим первням 
