Аби уникнуть Божої покари.
Але розваж: і гнів, і кару Бога
Всезнаючого не перехитруєш.
Якби ми й кинулись в обійми Смерти,
Господь подбав, щоб виміряна кара
І муки не минули нас. Ба гірше:
Заграючи зі Смертю, ми Творцеві
Непослух вимовили, й Він у гніві
Поселить Смерть у нас на віки вічні.
Ні. Вдумаймося краще в Божий вирок:
В нім – надія. Кажуть: нащадки жінки
Вражати будуть голову зміїну…
Чи тільки ж то? А що, як у тварину
Вселився ворог Бога Сатана
І через Змія зводив нас? Вражати
Такому Змію голову – ось помста
Дітей за зведених батьків! Не хочуть
Дітей ростить кастрати й самогубці,
Ти ж у відчаї потяглась до них
На превелику втіху Сатани.
Без людського насіння, без жінок,
Поріддя сатанинське Розпад-Смерть
Непереможне. Вироку уникши,
Накличемо на себе гіршу кару.
Кохана! Відкидаймо самозгубу
И свавільну яловість, бо в них гординя
І розпач, злість і нетерплячий виклик
Самому Богові, який поклав
На непокірливих ярмо покари.
Згадай-но, як Він лагідно судив нас,
Уважно вислухав, не відвернувся,
Не спалахнув у гніві!.. Ми ж боялись,
Що того дня нам буде Смерть. Ба ні!
Бог присудив тобі родить дітей
У болещах нестерпних материнства.
А через мене Він прокляв цю Землю —
Хай зрошує її наш піт для хліба.
Наражені на голод, спрагу, спеку
Чи холод, день у день боротись будем
Зі Смертю, аби вижити й життя
Удосконалювати у трудах.
Розслаблене лінивство було б гірше,
Аніж труди. В них ласки не відмовив
Творець і допоміг: дав одяг недостойним
І напоумлюватиме нас далі,
Як перебути дощ, град, сніг, вітри
Рвучкі, що – глянь-но! – вже куйовдять
Та рвуть розкішні кучері дерев,
А нас позбавлять прихистку в холодну
Ніч. Як би то зібрать в один пучок
Жар сонячних промінчиків завчасно
Чи видобуть жаринку від зудару
Двох крем’яхів? А чи тертям трісок?
Коли зударювалися дві хмари,
То викресали блискаву – вона
В смолистій деревині запалила
Вогонь. Від нього розійшлось тепло,
Немов од Сонця. Треба нам дружити
З вогнем, єднать собі природні сили
Для захисту від збурення стихій,
Що ми накликали. Молімось Богу —
Хай нас навчить. Просім у Нього ласки,
То зглянеться й дозволить у добрі
Й добробуті прожити це життя
Й вернутися у прах, домівку тління.
