І гнів Створителя на всіх людей,
Рокованих на Смерть? Як сумістити
Кінечне з безкінечним? Чи можлива
Безсмертна Смерть? Це дивна суперечність,
Немислима у Божім всемогутті,
Як прояв слабощів. Хіба Господь
Утверджує сувору справедливість,
Ламаючи свавільно ті закони
Причин і наслідків, що Сам поклав
У сув’язі кільця в кільцеві з кілець
У кільцях – вічно? Думав я, що Смерть
Нас помахом єдиним вивільняє
Від мук. Ба ні! Віднині відчуваю,
В собі й навколо невідступний Розпад –
Смерть ген у безконечність. Горе, горе!
Обрушується наглим громом страх
На голову мою і топче в землю
Беззахисного. Відчуваю Розпад –
Смерть часткою себе й своїх нащадків.
Оце мій спадок їм. Волів би сам
Спожить його. Хай звільнені навіки
З такої батьківщини не кленуть
Першолюдину як Першопричину
Безвинної покари… Ні. Не те.
Вони – моє продовження і сім’я,
Осквернене, передане у спадок
З розхитаністю волі, дій, думок.
Хіба такі перед лицем Господнім
Устоять? Аж тепер мені сяйнуло:
Заборгувати витворам своїм
Чи ж личить Богові? А плутанина
Думок, хоч як петляє, вказує на мене —
Найпершого ослушника, що Бог
Скарав. Тоді нехай Господня кара
Виповнюється! Хоч нам не під силу
Тягар важезний, важчий, ніж Земля.
А втім, ділитимем його удвох
З негідною жоною: Найвинніший
І Найкоханіша постали разом.
Такого не було і більш не буде
На цій Землі. Я – наче Сатана,
Навіки проклятий! О, пізнання!
О, почуття! В яку безодню жаху
Мене ввергаєте!» Так нарікав
Розгублений Адам глухої ночі —
Не тихої, не ніжної, як перш,
А в пелені болотного туману.
Простягтись на відчуженій землі,
Він кляв своє сотворення й звав Розпад –
Смерть невідкладно здійснювати вирок:
«Чом не покінчиш зразу? Де та правда?
Чому бариться Божа справедливість
І не прискорює ходи, глуха
До молитов? Чому не озоветесь,
Долини, затишні гаї, – ще вчора
Чутливі й чуйні, гомінкі піснями
Нічних небесних хорів!?» Стихла Єва,
Закам’яніла в горі, підвелася
І лагідно озвалась до Адама,
Торкнувши Мужа. Той схопився: «Геть!
З очей моїх, зміюко, Сестро Змія!
Як він, фальшива, тільки не хвостата
І звивисто не видовжена тварь,
Як він! Тоді б усі остерігались
Пекельного жала в красі небесній,
