«О горе! Горе після благодати.
Це що – край новоствореному Світу?
Кінець мені невчасному? Прокляття
З благословення? Втеча від Творця,
Що дарував мені щасливу долю?..
Ні-ні! Тут – гірше. Те, що заслужив,
Спокутував би сам один. А зараз
Усе, що їм, п’ю, сплоджую, творю,
Вже прокляте й породжує прокляття.
«Зростайте й множтесь» – нам повелів Бог
Тоді на радість, а тепер на смерть
І ще на голову мою прокляття
Усіх нащадків. У тисячоліттях
Злоначинателя згадають так:
«Тобі, нечистий праотче Адаме,
Завдячуємо наші лихоліття».
І падатиме той проклін-подяка
На мене. О, яке було коротке,
Оплачене ціною довгих мук
Прийдешніх наше раювання! Глина,
З якої я постав, хіба хотіла
Стать чоловіком? Чи благала Бога,
Щоб підіймав увись, носив у Рай?
Як мої воля й сутність урізнобіч
Розбіглися, Бог буде справедливий,
Коли мене, не здатного вміщати
Його дари, поверне знов у прах,
Відкіль я не просивсь. За що ж карати
Усіх людей, що будуть після нас?
Усемогутній – поможи збагнути.
Хоча, по правді, пізнє сперечання
Тут ні до чого: сам же я прийняв
Нав’язані умови разом з благом,
Мені дарованим. Тепер негоже
Їх розривати, бо й мене самого
І всього навкруги творцем єсть Бог
Єдиносутній. Що, коли мій син,
В непослух впавши, караний отцем,
Кричатиме: «Я не просивсь на світ».
Чи виправдаю я його зухвальство?
Ні! – хоч не вільний вибір, а природність
Дала батькам дітей. А Бог же сам
По власній волі сотворив мене
Й від Себе і Собі плекав ласкаво;
То з волі власної й кара непослух.
Отож заслужено терпи покару.
Узятий з праху – повертайсь у прах
Негайно. Нащо затяжне життя,
Занурене у муки на глум Смерті?
Вернусь охоче в незворушну глину;
Засну дитятком у її обіймах;
Ніколи не гримітиме мені
Й не накликатиме жорстоких видив
Погроза Смерти й острах за нащадків…
Проте є сумнів: що, як людський дух,
Вітхнений Богом, не вертав у прах
З гниючим тілом? Що, коли в могилі —
Чи то деінде – є життя у Смерті?
Це – страшно. Втім, не те. Адже не глина
Грішить, а вдихнутий у мертву глину
Життєвий дух. Тоді вмирає – що?
Те, в чім життя і гріх. Газом із тілом,
Немає сумніву, увесь помру,
А що за тим, – не в силі я збагнуть.
Бог – нескінченний; чи то ж безкінечний
