Міхів в клавіатурних переборах, —
Враз маревом з хоралів і симфоній
Угору звівсь подібний до святині
Палац в вінку пілястрів і колон.
Там на дорійських капітелях сяли
Золочені масивні архітрави,
Карнизи, в пишних барельєфах фризи
І щирим золотом покритий дах.
Ні Вавилонії, ані Єгипту
Прадавньому в зеніті сили й слави
У храмах Озіріса чи Ваала,
Чи у палацах для царів розкішних
Таке й не марилося! Розчинились
Із бронзи куті й карблені портали,
Загомоніли велетенські зали
Лункими анфіладами колон,
І в одсвіті дзеркальної долівки,
Погойдуючись, самоцвітні люстри,
В яких палахкотів скальний олій,
Додолу світло сіяли, мов з неба.
Хазяйновито у палац зайшовши,
Одні будову вихваляли, інші —
Хист Архітектора. На Небесах
Він славився тоді, як будував
Палати Скептроносцям-Херувимам,
Що правлять у призначених їм сферах
Пресвітлим воїнством Господнім. Згодом
Його у міфах давньої Еллади
Прославили під іменем Гефеста,
У Римлян – Мульцибером нарекли.
Розповідали, як у гніві Зевс
Скидав його із Кришталевих Мурів
Небесних та як падав він на Землю
Від ранку і до півночі; з півночі
До росяного досвітку й весь день;
А як заходило вже Сонце, впав
Летючою Зірницею на Лемнос, —
В Егейськім морі острів. Міфи ті
В одному схибили: насправді кару
Бунтівнику, що був небесним зодчим,
Одміряно раніш. Не помогли
Ні винахідництво, ані заслуги;
Тож сам він та його майстри кмітливі
Упали з Неба – будувати в Пеклі.
Тим часом урочисті Сурмачі
Обкрилили із краю в край все військо,
Верховний возвіщаючи Указ:
З усіх загонів гідним посланцям
Прибуть негайно на велику Раду
У Пандемоніум золотоглавий;
Там їх очікує сам Сатана,
Його князі й достойники найвищі.
Палац тьми духів миттю обступили
Тісними юрмами. Колонна зала
(Дарма що неосяжна, мов майдан,
Де давні лицарі на верхогонах
Чи у турнірах тішили монархів),
Мов вулик, загула, дзижчання бджіл,
Коли весняне сонце припече
І розворушить збуджені рої
Тонкими пахощами ранніх квітів.
Тоді бджолину молодь ваблять луки
Барвисто-росяні; вона невгавно
Юрмиться при лискучому льотку,
Шумує у солом’яній фортеці
