Загроза вічна для Його престолу.
На те Князь тьми їм радо відповів:
«Моя ти Доню й Сину чи то Внуче,
Нащадки гідні слави Сатани,
Що вийшов на війну з царем Небесним
Всесильним! Ми його перемагаєм
У цьому Світі й глибше: дивний міст
Єднає Пекло і мої труди
З Усесвітом в імперію велику,
Яко проста розкотиста дорога.
Тож поки я спускатимусь крізь тьму
Звістити однодумцям про наш успіх,
Захоплюйте це Твориво нове.
Почніть із Раю – вицвіту Землі.
Там воцаріться. Відтіля всю Землю,
За нею навколоземні простори
І далі за орбітами орбіти
Освоюйте. Найперш за все людей,
Що мали б стати владарями світу,
Тримайте в рабстві й врешті-решт убийте!
Вас двох яко намісників моїх
І сил пекельних посилаю в світ.
Коли його ви скорите собі,
То Пеклу не страшне уже ніщо.
Йдіть! Будьте сильні!» – мовив Сатана
І показав свому поріддю Землю,
Й Гріх-Смерть межи галактики впливли,
Затемненнями, вибухами сонць,
Зударами планет, зірок згасанням
Позначивши свій шлях. А Сатана
Ступив на міст широкий і подався
У протилежний бік – до брам пекельних,
Хоч навкруги ревів безформний Хаос,
Гриз адамантові тривкі опори,
Давивсь гранітом – надаремно. Брами
Відлунювали пусткою. Їх варта,
Лишивши службу, всенька подалась
У Новосвіт. А сатанинські сили
В глибинах Пекла купчилися – там,
Де Пандемоніум, Вождя столиця,
Чи то Люцифера, або Зірниці
(Так здавна прозивали Сатану),
Напружено чекали в охороні
Добірних вартових, бо у палаці
Зібрались найдостойніші владики
І на таємній раді розважали,
Чого зазнати міг їх славний Вождь
У небезпечних мандрах. Мов татари,
Що від Московії втекли в степи
Засніжені за Астрахань і далі;
Або як перський цар Бахрієць Софій,
Півмісяцем турецьким гнаний, в Тембриз
Тікав за Каспій в царство Аладули
Зруйноване, – так вигнанці небесні
З суворопокаральних нетрищ Пекла
Круг Пандемоніуму стольного зійшлись.
Причаєні у сторожкій напрузі,
Всі ждали, з чим повернеться із мандрів
Їхній Вождь. А він, немовби вартовий,
Пробрався непомічений в палац,
У тронну залу. Там на величний трон,
Прикрашений імперським балдахіном,
Сів. Незворушливим окинув зором
Достойників і враз прийняв свій вид
І постать: хмарне зблиснуло лице
