Зміїстість. Бо його лице й постава
Враз витяглися; руки влізли в тулуб;
Потворно зрісшись, видовжились ноги,
І він хвилясто захитавсь і впав
Гігантським Змієм. Як не силкувався,
Звиваючись, підвестися не міг,
Покараний подобою тварини,
Що стала знаряддям його підступства.
І вже його роздвоєний язик,
З ним тисячі навкруг, пустили сик
Згадючені старшини сатанинські.
Гримучі змії, кобри, скорпіони,
Тарантули, удави, осьминоги
Клубочились, спліталися, тріщали,
Мов на полях міфічних у крові
Горгони чи на Опіузі в морі.
Між ними Сатана набряк гігантським
Драконом – більшим, ніж Піфон, що Сонце
Сплодило з грязі й слизі у мочарах
Піфійських. Він, отямившись, звелів
Своїм старшинам виповзти з палацу
На простір, де в напруженім чеканні
Стояли армії напоготові:
От-от з наради вийдуть їхні славні
Достойники і непохитний Вождь.
Але діждались іншого: лавина
Гидотно-шамотливого гадюччя
З порталів хлинула! Обридження та жах
І жаль пойняв усіх, коли відчули,
Що й з ними коїться: вростають руки,
З них випадає зброя і щити —
Вслід за Вождем згадючилося й військо.
Замість овацій, Пекло опустилось
В самоприниження й самоганьбу.
В гадючих полчищ на очах поблизу
(Так повелів Творець їм на покару)
Враз вибуяв обтяжений плодами
Розкішний сад, подібний до того
В Раю, де Єву зводив Сатана.
Уже гаддя очима прикипіло
До звабливих плодів у тім саду.
Хоч здогадалися, що то на кару
Їм наслано, але спекотна спрага
Й лютий голод гнали їх у сад.
Тож ринули лавинно та обсіли
Дерева вузлуватими клубками,
Мов ковтуни на голові Медузи,
Й хапались за спокусливі плоди.
Відтак подібне споживав Содом
На моря Мертвого смолистих схилах,
Поки на грішних з Неба впав огонь.
Плоди ці – ще принадніші на вигляд,
Та не на смак! Їх похапцем захланно
Надкушували й запихали в пельки —
Не м’якоть соковиту, ні – а попіл
Розпечено-сухий, жарини й сажу
Глитали і випльовували й знову
Жаддиво жерли. (У людей не так:
Вони покуштували тільки раз.)
…Нарешті, змучені, відчули дозвіл
Вернутися у постаті колишні.
А втім, є чутка: відтоді щороку
На певен час знов сповнюється Пекло
Сичанням. Так гординя сатанинська,
Що звабила людей, ковтає попіл.
