Безлюбні до Створителя й навзаєм —
Куди й поділась ніжна теплота
І кроткий послух! Появився страх,
Вина, стид, заклопотаність і відчай,
Затятість, злість і хитрощі. Насилу
Адам промимрив: «Голос Твій впізнавши,
Зі страху ми сховалися в кущі,
Бо ми обоє голі…» Судія
На те всміхнувсь: «Не раз на голос Мій
Являвсь ти радісно. Чому тепер
Він став тобі страшний? І звідкіля
Довідавсь ти про вашу наготу?
Ти часом не торкався тих плодів,
Що Я заборонив вам споживати?»
Адам залебедів: «О Небеса!
У час лихий стою пред Судією,
Щоб захистити віддану Жону,
Мою найкращу вірну Половину,
Що оступилася. Вину й покару
На себе взяв би я. Та приховати
Що-небудь від Творця хіба можливо?
Жона, яку для мене сотворив Ти,
Моя помічниця, Твій дар коштовний,
Така ласкава, віддана і ніжна,
Що з рук її одне лише Добро,
Як із Твоїх, мені здавалось, брав,
Тому все через них благословенне, —
Вона дала мені вкусить той плід
І я вкусив». Всевишній одказав:
«Вона – хто? Бог твій? Повелитель зверхній
Чи рівня, що верховність чоловіча
Їй має поступатись проти Бога?
Сотворена із тебе і для тебе, —
Довершенішого, аніж вона;
На те вона й наділена красою
Та ніжними принадами для тебе,
Щоб ти кохав її як повелитель.
Для жінки-бо коханець перш за все
Єсть володар. Вона такого хоче.
Ти мав би це затямить». Судія
Суворо позирнув на Єву: «Жінко,
Кажи, чого накоїла!» Німа,
Тяжким прибита соромом, Прамати
Насилу прошептала: «Піддалася
Я на підмову Змія й смакувала
Плоди ті…» Се почувши, Вседержитель
Оголосив усеверховний присуд.
Найперше – Змієві. Бо він – тварина
Беззахисна, згвалтована Злим Духом
На злочин – в райській сутності своїй
Нечистим став. (Чому? Про це людині
Знать не дано: її бо власний гріх
Пригнічує. І тільки Сатані —
Найпершому із гріховодів – кара
Дочасу схована у таїну,
Так, ніби вирок Змієві) «За те,
Що ти вчинив, тебе Я проклинаю
Між усіма тваринами земними,
Щоб повзав ти на череві й лизав
Прах тління і ковтав його. Ніколи
Між жінчиним потомством і твоїм
Не втихне ворожнеча. Сім’я жінки
Вражатиме твоїх у голову;
Вони ж кусатимуть у п’яти сім’я
Людське». (Минуть тисячоліття, й присуд
