Природного чи поштовху від Нас,
Щоб вільну волю вивів з рівноваги,
Їм не нав’язано. То їхній вибір
І нахили хитнули терези
В падіння; отже, й справедливу кару
Накликали на себе. Їх надія,
Що якось-то минеться, бо живуть,
Не справдиться. Дізнаються ще нині:
Відстрочка – аж ніяк не виправдання,
І справедливість – не дарунок щедрий:
Її не зневажають, як його.
Тобі, єдинородний Сину, суд
Вершити доручив Я в Небесах,
У Піднебессі, на Землі і в Пеклі.
Хай скрізь утверджується справедливість
У парі з милосердям. До людей
Ти явишся як Судія й підсудний,
Караюча правиця й Наша милість,
Коли ласкаво втілишся в людину
Й підеш на смерть». Так мовив Бог-Отець
І величчю сяйною опромінив
Єдиносутнього у Славі Сина.
Син в Отчім всемогутгі й благодаті
Божественній поважно відповів:
«Хай збудеться Твоя найвища воля
Мені, Твому улюбленому Сину,
В ласкавій справедливості судити
Земних ослушників Небес. Ти знаєш:
Мене яко Верховного Суддю
В Мій час тілесний жде найгірша доля.
Я сам обрав її перед Тобою
Й не відступатиму во ім’я правди
І справедливости для тих створінь
Приречених. Допоки ще прийму
Їх тіло, їх неправий суд їх вирок, —
Дочасно дам їм віру в примирення
Із Нами. Без розлогих судочинств
Тепер в Раю постануть лиш вони —
Ті двоє. Третій же (його провина —
Збунтованість проти законів Наших)
Вже й так осуджений навіки – Змій
Від кари не втече». Так мовив Син,
устаючи з-за Божого престолу,
І в почті Полководців Сил і Владців
Архангельських Престолів йшов у Славі
До брам небесних, котрі розчинились
На Всесвіт, Землю та Едемський сад.
Ступив униз і – всемогуттю Бога
Умить скоряються простори й час: —
Ступив на Землю, в Рай. Хилилось Сонце
На вечір. Тихий вітерець з долин
Дихнув, мов опахало, прохолоду
На Рай у млосній спеці. Вседержитель,
Од гніву охоловши, появивсь
Як Судія й заступник водночас
Першолюдей. А ті, почувши голос
Знайомий між деревами, мерщій
В гущавину кущів затислись вдвох,
Ховаючись. Знов гучно пролунало:
«Адаме! Де ти? Чув, що Я іду.
Чому не зустрічаєш як годиться
Посеред Раю? Чи якесь-то діло
Загаяло тебе? Виходь, Я жду,
Адаме». Зляканий Прабатько
Й Прамати вийшли. Знічені, пониклі,
