Джон Мильтон – Утрачений рай (страница 121)

Щоб нам удвох ділити будь що буде. А ти мені по всьому дорікаєш За нерішучість! Що? Що міг я більш?! Відраджував, доводив, умовляв, Остерігав, що ворог недалеко. Хіба було тримати тебе гвалтом?! Але Любов – не гвалт, Любов – свобода, Довіра та упевненість. Тоді Кохана та упевнена ти йшла Безпечна й радісна навстріч загрозам, Аби у славі вийти із випроб. А я, вчарований тобою, вірив, Що чистота жіноча і краса Поборють Зло. Ох, як я помилився! Та ще й вислухую твої докори Безсовісні. Оце мені наука! Як надто покладаєшся на Жінку, Даєш їй верховодити свавільно, Вона, накоївши біди, вкоряє Тебе ж, чом нею не повелівав!» Так їм серед взаємних дорікань У втомливих безплідних суперечках Спливала за годиною година.

КНИГА ДЕСЯТА

Довідавшись про гріхопадіння двох перших людей, Ангели-Сторожі покидають Рай і сягають Небес, аби запевнити Бога, що вони пильнували як слід. Бог приймає їхні запевнення, проголосивши, що вони ніяк не могли відвернути проникнення Сатани до Раю. Він посилає свого Сина до Райського Саду – вчинити над провинним подружжям належне правосуддя. Той спускається до Адама і Єви й виголошує їм свій вирок, а тоді, з жалю до них обох, одягає їх і повертається назад, на Небеса. А Гріх і Смерть, що ниділи доти під брамою Пекла, тепер, із дивовижним захватом сприйнявши успіх Сатани в цьому новому світі – гріхопадіння, до якого скотилася Перша Людина, вирішують, що годі вже їм сидіти прикутими до Пекла: пора податися слідом за своїм повелителем до осідку Людини. Ці двоє, аби зробити зручнішою дорогу від Пекла до цього світу й назад, вимощують широкий шлях чи то міст понад Хаосом, прошкуючи по стежі, яку перший проторував Сатана. Коли Гріх і Смерть уже ладнатимуться захопити Землю, вони здибають його, як він повертатиметься до Пекла; взаємні люб’язності, привітання. Сатана входить до Демонського Кишла, де зібралися всі його посіпаки, й хвальковито розповідає повному їх збіговиську, як успішно він здолав Людину. Однак зачув він не оплески, а якесь загальне сичання своїх слухачів: усі ж бо вони, вкупі з ним самим, обернулися-перевернулися в зміїв, цілком відповідно до визначеної йому на Небесах долі. Тут-таки всі вони, ошукані якоюсь видимою подобизною забороненого древа, що вмить виросло перед ними, жадібно кидаються до тієї мани, хапають оманні плоди, але розжовують, натомість, лише порохню й гірку золу. Подальші успіхи Гріха й Смерти. Бог провіщає остаточну перемогу Свого Сина над ними й оновлення всіх речей, зле поки що, на певний час, велить своїм Ангелам зробити деякі зміни на небесах і в стихіях. Адам, дедалі більше усвідомлюючи своє пропаще становище, гірко його оплакує, відкидаючи Євині співчуття; вона ж наполягає і зрештою умиротворяє його; потім вона, аби відвернути прокляття, яке ймовірно могло впасти й на їхнє потомство, пропонує піти відчайдушними шляхами насильства, але він такого не схвалює. Одначе, схиляючись до кращої надії, нагадує Єві, яку їм наостанок дали обітницю: що її сім’я помститься на Змієві, й умовляє її шукати, через каяття й молитви, замирення зі скривдженим Божеством.

Про підле злодіяння Сатани – Як той, ввійшовши серед Раю в Змія, Звів Єву, котра спокусила мужа Покуштувати доленосний плід, — Дізнались Небеса, бо все відкрите Для Божого всевидящого Ока І серця всепроникного. Творець Через диявольську спокусу зволив Провести новостворених людей. Суворо осгерігши, Він їм дав Розважний розум, вільну волю й силу Долати вражі підступи й спокуси. Тож добре тямили не раз почуту Господню заборону смакувати Плоди Знання – хоч хто б їх простягав. Ба ні! Непослушенство та сваволя Ввели Першолюдину в перший гріх. Тоді від Раю до Небес помчала Сумна, суворо-мовчазна сторожа; Здивована з появи Сатани Та з нещасливих перемін у людях, Несла гірку новину до Небес. Її почули з прикрістю, й печаль Опала найвірніших Божих слуг, Хоч не потьмарив сум чи зверхній жаль Блаженства ангельського. Круг прибулих Юрбивсь народ небесний – всі цікаві Дізнатись, як те сталося. А потім Знялися до Найвищого престолу, Аби прозвітувати чи явити Несхибну відданість і пильність. Звідти У хмарнім гуркоті промовив Бог: «Архангельська громадо й вартові! Не переймайтеся, що не під силу Далась вам охорона. Там збулося У Мене передбачене віддавна. Як з Пекла й Хаосу Спокусник вийшов, Казав Я вам, що люди упадуть, Улещені й одурені підступно Наперекір Мені, – хоча закону