18+
реклама
18+
Бургер менюБургер меню

Джон Мильтон – Утрачений рай (страница 119)

18
«Єво! Який у тебе незрівнянний Смак! Я радісно завдячую тобі Усім, чим частувала й почастуєш! Ми так багато втратили, боявшись Плодів Знання! І як же примітивно, Не знавши їх, втішалися коханням. Раз Заборонене таке солодке, То хай би нам заборонили ще Дерев з десяток, замість одного! Пограймось, Єво, я вчуваю силу Плодів тих щедрих, так немов уперше Тебе, Кохана, пізнаю і хочу Усю налиту життєдайним Соком, Пізнати ще і ще!» Схопив за руку Її охочу й трепетну, і Єва Скорилася і позирком благальним Адамові дорогу показала До ложа многоцвітного з фіалок, Нарцисів, братків свіжо-прохолодних, І там розлого та різноманітно Коханням припечатували Гріх, Поки їх не зморив вологий сон. Тим часом випари п’янкі плодів, Що буйно вигравали у крові, Вивітрювалися. Прийшло похмілля І схлипи Совісти. Адам і Єва Прокинулися. Втомлені, розбиті, Уперше подивилися на себе Зчудовано. І впала пелена Дитинно-праведного незнання, Природної Невинности святої. Замість блаженства вдячного, їх вразив Ослизлий срам бридкої наготи. Його бентежно прикривав Адам руками… Проминуть тисячоліття, Й Самсон могутній, мов Геракл, на ложі, Яке з філістимлянкою ділив, Прокинеться й безсилий відсахнеться. Так і найперші люди в наготі Безчесній одсахнулися навзаєм І вражено розгублені сиділи Одне навпроти другого, німі. По довгій мовчанці озвавсь Адам: «Мабуть, у час лихий ти стріла Змія, Хтозна-ким навченого людській мові. Він, нахваляючи гріховну лжу, Завів нас у страшну гріховну правду. Не радощі, а горе від знання Добра і Зла, коли Добро втрачаєм, А в Зло занурюємося. Недобрий То Плід, що дав побачить голу правду, Й загнав невинну чистоту у срам. Як нам тепер дивитися в Лице Господнє з трепетом благоговійним? Поглянеш – враз осліпнеш. О, якби то Сховатися в гущавину, у хащі Й здичавіти у пітьмі непроникній Для Сонця і зірок. О ви, ялини І кедри! Заслоніте нас від Бога. Але найперш прикриймо наготу. Хай сором, досі нам чужий, не мучить, Огидно виставившись». Підвелися, Забилися у найгустіші хащі І фігове там дерево знайшли. Але не те, що вславилось плодами