«Царице! Недалеко і неважко
Дійти туди. Он миртова алея,
А ген – галявина; там при струмку
В оточенні квітучих бальзамінів.
Коли дозволиш – проведу». На те
Прихильно Єва: «Ну, гаразд – ходімо!»
Плаз кільцями крутими, вихилясом,
Слизькими вистрибами попереду
Подався радісно. Як випари ті згубні
Чи опівнічні вогники болотні
(Їх – єсть повір’я – видихає Змій),
Поблискуючи, манять мандрівця
В невилазній ковбані драговиння.
І гине він, заблуканий, самотній, —
Отак довірлива Праматір наша
До Древа забороненого йшла
За Змієм блискотливим. Як дійшли,
Впізнала і зітхнула: «Ох, даремно
Прийшла сюди. Хоч, кажеш, чудодійне, —
Се Древо Бог заборонив торкати
І споживать плоди його. Зате
Дав вільну волю і розважний розум,
Щоб ми собі закони покладали
Самі». Спокусник зчудувався: «Он як?!
Все ваше, тільки не усі плоди?»
В одвіт на те йому безгрішна Єва:
«На власний вибір можем споживати,
Що лиш нам до вподоби, крім плодів,
Що родить ось це Дерево чудне.
Господь остерігав нас: не торкайте
Й не споживайте їх, бо помрете».
Аж випроставсь од здивування Змій
І затремтів у вдаваному шалі
Та співчутті до скривджених людей.
Неначе велемовний той оратор
В Афінах давніх чи в могутнім Римі,
Коли там процвітало красномовство,
Що потім занепало, промовляв
У показнім пориві правоти, —
Поставою, і мімікою, й жестом
Схиляючи до себе слухачів, —
Так і Спокусник нібито у щирім
Захопленні почав: «О, мудродайна
Свята Рослино, Матір Пізнання!
Твою відчув я чудодійну силу,
Нуртуючу в мені, і розумію
В найпотайніших сув’язях причини
І наслідки Всього! А ти, Царице,
Не будь лякливою, бо не помреш.
Від чого помирати? Від плодів,
Які дають Знання і помагають
Життю – не Смерті від руки Творця.
Ти подивись на мене: я торкав
І споживав плоди ці і, як бачиш,
Живу ще й як: достойніше, ніж доти.
Невже Людині недоступне те,
Що вилюдніло Звіра?! Та невже
Творець розгнівається за маленький
Непослух?! Він – повір мені – похвалить
Тебе, Царице, за безстрашний Розум,
Що Смерти не злякався. Що таке
Смерть – хто зна? А могутність Пізнання
Веде до нових обріїв життя
У мудрім баченні Добра і Зла.
Бо множити Добро – богоугодно.
