Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 84)
Вона вивертала навиворіт правду: то Метью скаржився на її низьку зарплатню, коли Робін почала працювати на Страйка, Метью вважав ремесло приватного детектива жартом, а не професією.
Решта групи почала обзивати її, голоси відлунювали від стін, і в загальному гудінні Робін розбирала тільки окремі слова: «кінчена меркантильна сука», «продажна шкура», «жадібна свиня». Усмішка Тайо ставала дедалі ширшою.
— Скажи, що конкретно ти казала своєму нареченому, — зажадав Волтер.
— Що його начальниця його використовує…
— Точні слова.
— «Вона тобою користується», «вона тримає тебе лише тому, що ти дешево коштуєш»…
Всі кпинили з неї і сипали образами, а Робін шукала в пам’яті слова, які казав про Страйка Метью, поки вона ще була його дружиною.
— …«вона на тебе запала», «тільки питання часу, коли вона почне домагатися»…
Коло почало кричати.
— Ах ти власниця!
— Ревнива, егоїстична…
— Самозакохана сука!
— Продовжуй, — звернулася Мадзу до Робін.
— …він любив свою роботу, — провадила Робін, а в роті було так сухо, що губи липнули до зубів, — а я з усієї сили робила так, щоб він не міг далі там працювати…
Крики стали ще гучнішими, храмом гуляла луна. У темряві вона бачила наставлені на неї пальці, блиск зубів і — так само — усмішку Тайо. Робін знала, що повинна заплакати, що милосердя проявляють лише тоді, коли людина в центрі ламається, але хоч перед очима вже миготіли білі спалахи, якась внутрішня упертість і далі чинила спротив.
Тепер коло вимагало інтимних подробиць і огидних сцен. Робін прикрашала історії з власного шлюбу, міняючи себе та Метью місцями: тепер це вона вважала, що партнер занадто ризикує.
— Чим він ризикував? — забажав знати Амандіп. — Ким він працював?
— Він був…
Але на думку нічого не спадало: ким міг працювати її уявніш наречений?
— …я не говорю про фізичні ризики, просто він жертвував нашою фінансовою безпекою…
— Гроші важливі для тебе, авжеж, Ровено? — проспівала Мадзу, пробиваючись крізь хор образ та звинувачень.
— Мабуть, вони були важливі, поки я не потрапила сюди…
Грубі слова стали ще презирливішими: група не вірила, що вона змінилася. Мадзу цілу хвилину дозволяла закидати Робін образами. Голоси відбивалися від темних стін, називали її нікчемою, гнидою, кінченою снобкою, нарцискою, матеріалісткою, убогою…
Краєм ока вона помітила щось біле та сяйливе високо на балконі, що поясом тягнувся під стелею храму. Вів’єн закричала й аж підвелася, показуючи пальцем.
— Дивіться! Дивіться! Он там! Дівчинка! Вона дивилася на нас! Я бачила!
— Це Дайю, — спокійно сказала Мадзу, піднявши очі на вже порожній балкон. — Іноді вона маніфестує, коли психічна енергія стає особливо потужною. Або приходить на знак попередження.
Запала тиша. Група стривожилася. Дехто все дивився на балкон, інші озиралися через плече, ніби боялися, що дух підійде ще ближче. Робін відчувала у горлі глухий стукіт власного серця.
— Що саме змусило твого нареченого розірвати стосунки з тобою, Ровено? — спитала Мадзу.
Робін розкрила була рота і знову закрила. Тут вона не зможе, нізащо не зможе взоруватися на Метью. Вона відмовлялася брехати, ніби зрадила йому.
— А ну! — гаркнув Волтер. — Кажи вже!
— Вигадує щось, — пирхнула Вів’єн.
— Скажи правду, — наполягав Амандіп, очі якого сяяли за скельцями окулярів. — Правду й нічого крім правди!
— Я збрехала йому, — хрипко відповіла Робін. — Його мати померла, і я збрехала, що не можу приїхати і допомогти з похороном, бо мала нагальнішу справу на роботі.
— Егоїстична, самозакохана сука, — виплюнув Кайл.
— Просто шмат лайна, — сказала Вів’єн.
З очей Робін заструменіли гарячі сльози. Вона зігнулася, вже не прикидаючись. Цей сором був справжнім: вона справді збрехала Метью саме таким чином і потім багато місяців відчувала провину за це. Какофонія насмішок і образ тривала, а тоді, здригаючись від страху, Робін почула тонкий дитячий голосок.
— Ти погана. Ти погана людина.
Сцена нахилилася. Робін із криком упала зі стільця. Люди в колі теж втратили рівновагу й попадали зі стільців, Волтер аж закричав від болю. Ніжка Кайлового стільця зачепила Робін за плече, кола та з’їхала по гладенькій сцені і дивом не впала у щілину, де блищала темна вода, вчепившись у край басейна.
— О Боже, о Боже мій, — скиглила Вів’єн, намагаючись дотягнутися до широкого краю сцени, на якому спокійно стояли Мадзу і Тайо.
Всі боролися, намагаючись втекти зі слизької похилої поверхні, всім було страшно зісковзнути у темну воду, яка так вабила у вечір хрещення. Більшість групи допомагала одне одному, але ніхто не простягнув руки Робін, якій самій довелося вибиратися на край басейна; плече, вдарене стільцем Кайла, саднило. Коли всі вибралися з похиленої сцени, Мадзу змахнула рукою. Кришка басейну м’яко повернулася на місце, світло у храмі ввімкнулося.
— Дайю дуже чутлива до деяких форм зла, — сказала Мадзу, дивлячись на заплакану й задихану Робін. — Вона не мала власного похорону і тому дуже чутлива, коли йдеться про ритуали, що оточують смерть.
Більшість групи Робін була просто налякана, але дехто поглядав на неї обвинувально. Їй забракло дихання сказати, що насправді вона була на похороні матері Метью. А ще було зрозуміло, що будь-який замах на самозахист тільки погіршить ситуацію.
— На цьому ми закінчимо Одкровення, — сказала Мадзу. — Коли Дайю маніфестує у храмі, ситуація може стати небезпечною. Можете йти обідати.
Робін розвернулася, щоб і собі піти, та не встигла вона і кроку зробити в бік виходу з храму, як хтось узяв її під руку.
54
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
— Тепер усе гаразд, — сказав низький голос на вухо Робін, коли Мадзу проходила повз неї. — Це закінчилося. Ти добре впоралася.
Робін озирнулася, побачила, що під руку її взяв Тайо Вейс, і викрутилася від нього. Його обличчя потемнішало.
— Вибач, — сказала Робін, витираючи заплакане обличчя рукавом. — Я… дякую…
— Так краще.
Тайо знову взяв її під руку, упершись кісточками у персо, і цього разу Робін не виривалася.
— Перше Одкровення завжди дається важко, — пояснив Тайо. Робін дозволила йому вивести її з храму, вільної рукою витираючи ніс, з якого аж текло. Мадзу вже зникла, але решта групи саме кланялася басейнові Дайю. Вони крадькома оглядалися на Тайо та Робін, як ті йшли через подвір’я.
Тільки коли він завів її до проходу між чоловічим та жіночим гуртожитком, добре їй знайомим за нічними прогулянками до лісу, Робін зрозуміла, куди вони прямують. І справді, за кілька митей вони вже продерлися крізь кущі, що приховували «кімнати усамітнення». Робін мала частку секунди, щоб вирішити, як бути: вона була певна, що як вирветься від Тайо, то це буде кінець, — її статус впаде до самого дна і вже не підніметься. Також вона розуміла, що Страйк порадив би їй звільнитися і негайно покинути ферму; вона буквально бачила обличчя свого партнера, чула, як він сердиться, що вона його не послухала, і згадала, як запевняла його, що в УГЦ використовують винятково емоційний примус, і зґвалтування там неможливе.
Скляні двері однієї з кімнат усамітнення від'їхали убік. У них з’явився письменник Джайлз Гармон в оксамитовому піджаку. Його рука досі знаходилася в районі ширинки, яку він, вочевидь, щойно застебнув, а укладене волосся виблискувало сріблом під полуденним сонцем.
— Джайлз, — здивувався і зовсім не зрадів Тайо.
— А, Тайо, — усміхнувся Гармон.
За спиною у Гармона щось ворухнулося, і Робін із жахом побачила Лін, яка була розтріпана й ніби стримувала нудоту. Не піднімаючи очей, вона швидко втекла.
— Не знав, що ти тут, — мовив Тайо, не відпускаючи руки Робін.
— Вранці приїхав, — повідомив Гармон, якого його тон ніби й не обходив. — Трапилася чудова нагода. Британська асоціація творців шукає спонсора для свого проекту про етику в мистецтві. Якщо це зацікавить УГЦ, я зможу влаштувати плідне партнерство.
— Це вирішуватиме рада, — сказав Тайо.