Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 86)

Страйк, який сидів за партнерським столом в офісі, двічі прочитав листа Робін, відзначаючи, як змінився її почерк і скільки вона робить помилок. Це був перший звіт, що містив конкретні зачіпки, а ще інформацію, оприлюднення якої церква б точно не бажала, але радості на його обличчі не було; навпаки, Страйк супився, коли перечитував рядок про «духовне єднання». Він почув кроки і сказав, не піднімаючи очей від листа:

— Щось я за неї хвилююся.

— Чому? — спитав знайомий баритон Пат. Офісна менеджерка поставила перед Страйком чашку чаю.

— Вибачте, я вас переплутав із Мідж, — відповів Страйк. Підрядниця щойно віддала йому листа, який забрала з каменя вночі.

— Вона вже пішла, має стежити за Франками. А що з Робін?

— Дуже втомлена і, вочевидь, недоїдає. Дяка, — додав він, беручи чай.

— Щойно дзвонив Раян, — повідомила Пат.

— Хто? А, Мерфі.

— Питав, чи є записка від Робін.

— Так, є, — відповів Страйк, передаючи згорнутий аркуш. Він стримав бажання прочитати записку, але порадів, бо зі звороту на прозір там було не більше двох чи трьох рядків. — Не кажіть йому, що я хвилююся за Робін, — додав Страйк.

— Наче я збиралася, — насупилася Пат. — Ще у вас купа голосових повідомлень. Одне від чоловіка на ім’я Лукас Мессенджер, дзвонив вчора о дев’ятій вечора. Каже, що він брат Джейкоба.

— Чорт, — вилаявся Страйк, який ігнорував усі вечірні дзвінки, переспрямовані з офісного телефона на мобільний, гадаючи, що то Шарлотта. — Гаразд, передзвоню йому.

— І ще три від тієї самої жінки, — з суворим обличчям провадила Пат, — яка дзвонила під ранок. Вона не назвалася, але…

— Видаліть, — сказав Страйк, тягнучись по телефон.

— Як на мене, краще вам послухати, що там.

— Нащо?

— Вона погрожує.

Кілька секунд вони дивилися одне на одного. Страйк відвів очі першим.

— Я наберу Мессенджера, а тоді послухаю, що там.

Щойно Пат зачинила двері до приймальні, Страйк набрав Лукаса Мессенджера. Після другого сигналу відповів чоловічий голос:

— Та-ак?

— Це Корморан Страйк. Вчора ви лишили мені повідомлення.

— А… — Шум на лінії повідомив Страйкові, що на тому кінці перемикаються на гучний зв’язок. — Ви детектив, так? А шо Джейкоб знову накоїв? В іншу вітрину в’їхав?

Страйк почув хихотіння на тлі й виснував, що Лукас залучив до розмови колег.

— Мене цікавить його місцеперебування.

— Так а нашо? Шо він зробив?

— Ваш брат став членом Універсальної гуманітарної церкви?

Цього разу регіт з того боку був гучніший.

— Та став, придурок такий.

— А де він тепер?

— Та в Німеччині чи де. Ми тіки по баті брати. Не дружимо.

— Ви знаєте, коли він виїхав до Німеччини?

— Та наче минулого року.

— Це по лінії УГЦ? Його відправили відбувати служіння в Мюнхені?

— Та нє, дівку якусь зустрів чи шо. Йому одні дівки, я вже повз вуха пропускаю, шо він каже.

— А ваші батьки знають, де Джейкоб?

— Та вони з ним теж не розмовляють, посварилися.

— Ви знаєте когось, хто спілкується з Джейкобом?

— Та нє, — відказав Лукас. — Я ж кажу, ми не дружимо.

Більше не почувши від Лукаса нічого корисного, Страйк із хвилину міркував, але написав у блокноті лише таке: «Джейкоб Мессенджер — Німеччина?» Крутнувшись на обертовому кріслі,

він глянув на дошку на стіні, куди почепив різні фотографії та записи, що стосувалися справи УГЦ.

У лівій колонці були фото людей, який Страйк намагався знайти. Зверху висіли портрети дівчини, яка називала себе то Карін, то Шері, то Черрі, а також роздруківка фейсбукового профіля Керрі Кертіс Вудз, яка могла виявитися тією самою особою.

Під зображеннями Шері Страйк почепив фото чорнявого та засмаглого Джейкоба Мессенджера, який позував на пляжі у плавках, напруживши м’язи пресу та всміхаючись до камери. Страйк знав, що третє місце в реаліті-шоу стало піком Джейкобової слави, а це фото було з рекламної кампанії. Суд та ув’язнення повернули його ім’я на шпальти газет; востаннє він з’явився у пресі як пацієнт клініки УГЦ для наркозалежних. Одягнений у білу футболку з логотипом УГЦ, він розповідав, як багато надбав, коли увірував. Після цього Джейкоб зник із очей громадськості.

Страйк підвівся, вирвав із записника сторінку, де написав «Джейкоб Мессенджер — Німеччина?» і прикріпив під його фотографією, а тоді знову взяв лист Робін і перечитав рядки про Джейкоба. «Також Шона розповідала [нерозбірливо], що Джейкоб — це причина, чому Тато Джей відмовляється мати дітей від Бекки. Я не зрозуміла цього, спробую дізнатися більше. Також вона каже, що Джейкоб [нерозбірливо] дияволом». Страйк насупився і підняв очі від листа до зображення усміхненого Джейкоба у плавках з тропічним принтом і з білосніжними зубами. Невже Мессенджер і справді лежить на Чапмен-Фарм хворий? А якщо так, який тут зв’язок із небажанням Джонатана Вейса мати дітей із Беккою Пірбрайт?

Його очі метнулися до наступного фото у лівій колонці: на ньому була Дейрдре Догерті в своїх окулярах. Попри всі докладені зусилля, Страйк досі не знайшов жодного сліду Дейрдре в інтернеті чи поза ним. Останнім зображенням у лівій колонці був малюнок: дивна картинка Міста Митарств, де білява жінка в окулярах лежала у темній воді. Страйк досі намагався з’ясувати, хто автор насправді, але Місто принаймні відповіло на його повідомлення.

У відповідь на Страйків коментар «Неймовірні малюнки. Це все з голови?» анонімний художник відповів:

«Дякую. Загалом так».

Страйк на це написав:

«Ви дуже талановиті. Зробіть комікси. Горрорні!»

На що Місто Митарств відповіло:

«Та хто таке читатиме лол»

А Страйк відповів:

«Ви сильно не любите УГЦ, так?»

На це відповіді вже не було. Страйк боявся, що зарано перейшов до суті і жалкував, що не може попросити Робін завоювати довіру автора малюнків. Робін добре вміла заводити спілкування в інтернеті, як-от коли переконала тинейджерку поділитися ключовою інформацією під час однієї з попередніх справ.

Страйк закрив «Пінтерест» і натомість зайшов на фейсбук. Керрі Кертіс Вудз досі не прийняла його запит на стеження.

Він зітхнув, підвівся й зі своїм чаєм вийшов до приймальні, де Пат щось друкувала, за своїм звичаєм стискаючи в зубах електронну сигарету.

— Гаразд, — мовив Страйк, сідаючи на червоний диван перед столом Пат, — послухаймо, що там за погрози.

Пат натиснула кнопку. Як і чекав Страйк, кімнатою розтікся голос Шарлотти.

— Ц… це я, візьми слухавку, трухло погане. Візьми…

Кілька секунд тиші, а тоді вона загорлала:

— Ну добре, тоді я залишу повідомлення твоїй коханій сучці Робін, хай послухає, як зробить тобі ранковий мінет. Я була поруч, коли тобі відірвало ногу, хоч ми вже не були разом, я щодня була поруч, я тебе прихистила, коли вся твоя кінчена сім’я від тебе відмовилася, а всі казали, ти що, він же проблемний, ти що, він же аб’юзер і лайно, а я не слухала, після всього, що ти мені зробив, я не слухала, я була поруч, а тепер мені потрібна дружня підтримка, а ти навіть кави випити відмовляєшся, а мене бляха рак, ти кровопивця, ти паразит, а я все захищаю тебе від довбаної преси, хоч можу їм таке розказати, що тобі кінець, на біса я така вірна, коли ти…

Гучно пікнуло, і повідомлення обірвалося. Пат сиділа незворушна.

Клацнуло, і почалося друге повідомлення.

— Візьми слухавку. Візьми слухавку, ти, боягузе, негіднику… після всього, що ти мені зробив, ти вимагаєш захищати тебе від преси. Ти пішов, коли в мене стався викидень, ти мене саму перекинув на тому довбаному човні, ти трахав усе, що рухалося, поки ми були разом, та безцінна Робін хоч знає, на що вона…

Цього разу нічого не пікало: Пат сама ляснула долонею по кнопці, вимикаючи звук. За склом у дверях, які вели на сходи, з’явилася постать Літтлджона. Тоді двері прочинилися.