Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 81)
— …зверни увагу на сторінку номер п’ять.
Страйк звернув — і побачив перед собою фото чорного пістолета.
— На вигляд із нього вилетить максимум прапорець із написом «Бум!»
— Так і було, — відповів Мерфі. — Це частина реманенту для фокусів, який зберігали в себе брати Кровтери.
— Мабуть, то Джеральдове, — сказав Страйк. — Він працював дитячим аніматором, поки не присвятив себе педофілії.
— Ага. Власне, поліція забрала все, що знайшла в будинку, щоб перевірити на наявність дитячих відбитків, бо він заявляв, що в нього там ніколи не бували діти.
— Не думаю, що моє джерело могло переплутати іграшкову зброю зі справжньою, — сказав Страйк, дивлячись на фото пластикового пістолета. — Вона знала, що Джеральд Кровтер показував фокуси. А що Раст Андерсен, ти щось про нього розкопав?
— Так, — відповів Мерфі і дістав з теки новий аркуш, — його, як і решту дорослих, допитали у відділку у вісімдесят шостому. Його будинок — я кажу «будинок», але насправді то була максимум халупа — виявився чистим. Ні порнокасет, ні іграшок.
— Я не думаю, що він був справжнім членом Ейлмертонської комуни, — мовив Страйк, проглянувши свідчення Раста Андерсена.
— Це збігається з моїми даними, — сказав Мерфі, постукавши по теці. — Ніхто з дітей його ні в чому не звинуватив. Деякі навіть не знали, хто то.
— Народився у Мічигані, — прочитав Страйк, — вступив до війська до вісімнадцяти…
— А після демобілізації поїхав подорожувати Європою і до Штатів не повертався. Але він не міг завезти до країни зброю, бо на той час активно діяла ІРА, і в аеропортах за цим пильнували. Звісно, це не означає, що на фермі не могло бути людини з дозволом на мисливську рушницю.
— Мені теж це спадало на думку, але моє джерело говорило про зброю узагальнено, ніби у множині.
— Що ж, якщо там була зброя, то її добре сховали, бо поліція моралі буквально все перекопала.
— Так і думав, що той слід був надто слабкий, — сказав Страйк, віддаючи Мерфі папери. — Можливо, згадка про зброю була просто для більшої загрозливості.
Чоловіки пригубили своє пиво. За столиком запанувала виразна скутість.
— Скільки ще їй доведеться там пробути, як гадаєш? — спитав Мерфі.
— Це не мені вирішувати, — відповів Страйк. — Вона може вийти коли схоче, але наразі обирає залишатися. Каже, що не вийде, поки не знайде якогось компромату на церкву. Ти ж знаєш Робін.
«Але не так добре, як я».
— Так, вона людина цілеспрямована, — погодився Мерфі. А тоді, по короткій паузі: — Цікаво, що ви з нею взялися за УГЦ. Я про неї вперше почув років п’ять тому.
— Справді?
— Так. Ще носив уніформу. Один тип в’їхав з вулиці просто у вітрину. Був нанюханий до чортиків. Поки я його арештовував, усе казав: «Та ви хоч знаєте, хто я?» Я гадки не мав. Виявилося, що учасник якогось реаліті-шоу, яке я не дивився. На ім’я Джейкоб Мессенджер.
— Джейкоб? — перепитав Страйк.
— Так. Манірний, перекачаний, весь у фальшивій засмазі. Збив жінку з дитиною. Хлопчик не постраждав, а от мати — дуже сильно. Мессенджер отримав рік, вийшов за пів року. А тоді я прочитав у газеті, що він вступив до УГЦ. Намагався, знаєш, відбілити репутацію. Побачив світло і вирішив стати хорошим хлопчиком. Сфотографувався з дітьми-інвалідами.
— Цікаво, — сказав Страйк, який занотував більшу частину почутого. — На Чапмен-Фарм є якийсь Джейкоб, і він сильно хворіє. Не знаєш, чим тепер займається Мессенджер?
— Гадки не маю, — відповів Мерфі. — То що, власне, вона там робить? Вона мені майже нічого не розповідає у листах.
— Та в неї просто немає часу писати по два звіти вночі у лісі, — пояснив Страйк, потай тішачись, що Мерфі доводиться його про це питати. Він не піддавався спокусі читати листи Робін Раяну, але з приємністю відзначав, що вони значно коротші, ніж листи, адресовані йому. — Вона в нормі. Судячи з усього, цілком успішно підтримує своє інкогніто. Уже добула трохи цікавих відомостей. Але поки нам немає чим погрожувати церкві. На жаль.
— Шанси дочекатися якогось криміналу, щоб стався просто в неї на очах, невисокі.
— Якщо я знаю Робін, — («а таки знаю, і то дуже добре»,) — вона не сидітиме, склавши руки в очікуванні.
Чоловіки випили ще пива. Страйк бачив, що Мерфі хоче додати щось іще, і подумки готував серйозну відсіч на випадок, якщо він скаже, що Страйк вчинив безвідповідально, відправивши Робін на таке завдання під прикриттям, чи звинуватить його у спробі зіпсувати їм стосунки.
— Я не знав, що ти дружив із Вордлом, — мовив Мерфі. — Він мене не те щоб любить.
Страйк напустив на себе байдужість.
— Якось я дуже паскудно повівся у пабі. Я тоді ще пив спиртне.
Страйк буркнув щось тоном чи то розуміння, чи то згоди.
— У мене тоді шлюб уже розвалювався, — провадив Мерфі.
Страйк бачив, що Мерфі цікаво, що саме розповів йому Вордл, і залюбки тримав максимально загадкове обличчя.
— То що плануєш робити далі? — спитав Мерфі, коли з тривалої мовчанки зрозумів, що Страйк не розповість, які саме незугарні речі про Мерфі йому відомі. — Скажеш Робін шукати зброю?
— Точно попереджу, щоб пильнувала на цю тему, — відповів Страйк. — Але дякую за ці відомості. Дуже помічно.
— Ну, я й сам зацікавлений, щоб мою дівчину не пристрелили, — сказав на це Мерфі.
Страйк зауважив напружений тон, усміхнувся, глянув на годинник і заявив, що йому час іти.
Може, він і не дізнався нічого про вогнепальну зброю на Чапмен-Фарм, проте вважав, що ці двадцять хвилин минули не дарма.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
52
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
«Я так втомилася… ти навіть не уявляєш, наскільки… як я хочу вибратися звідси…»
Робін подумки зверталася до свого партнера за агенцією, вилами вигрібаючи гній зі стайні ширських коників. Минуло п’ять днів, відколи її понизили з високорівневої групи, і не видно було, щоб її збиралися вилучати з товариства найнижчих чорноробів. Чим вона заслужила покарання. Робін теж не знала. Окрім дуже коротких сеансів співання мантр у храмі, увесь час Робін тепер був відданий фізичній праці: вона доглядала худобу, прибирала і працювала у пральні та на кухні.
На свій Тиждень служіння приїхала нова група кандидатів, але Робін до них і близько не підпустили. Вона бачила, як новачків водять по фермі і загадують їм різні завдання, але її, вочевидь, не вважали достатньо надійною, щоб наглядати за ними — на відміну від Вів’єн та Амандіпа.
Віряни, зайняті важкою фізичною працею, отримували не більше їжі, ніж ті, хто сидів на лекціях та семінарах, а спали ще менше, бо мусили зрання іти по яйця на сніданок, а ввечері мили посуд після сотні людей. Виснаження Робін сягнуло такого рівня, що її руки трусилися, коли не тримали якесь знаряддя праці чи стос тарілок, на периферії зору миготіли тіні, а все тіло боліло, ніби під час грипу.
На мить спинившись і опершись на вила — весняний день був нежаркий, але вона все одно пітніла — Робін глянула в бік свинарника, який було видно крізь двері стайні, де двійко здоровенних свиноматок дрімало під мінливим сонцем серед багна та фекалій; ніздрів Робін досягав сірчасто-амонієвий сморід, що розливався у вологому повітрі. Роздивляючись їхні голі п’ятачки, маленькі очі й жорстку щетину на тілах, вона згадала, що Абіґейл, доньку Вейса, змусили спати поруч із ними голою у тому бруді. Стало гидко.
Вона чула голоси з городу, де кілька людей саджали овочі й розпушували землю. Тепер Робін точно знала, що убогі овочі, вирощувані на ділянці біля свинарника, тільки створювали ілюзію, ніби церква живе з землі; вона на власні очі бачила величезну комору з пачками локшини швидкого приготування, банками консервованих томатів і промисловими коробками розчинного супу.
Робін повернулася до вигрібання стайні, коли до її вух долинув якийсь гамір на городі. Вийшовши до входу, вона побачила, що Емілі Пірбрайт і Дзян Вейс горлають одне на одного, а решта робітників із жахом дивляться на них.
— Роби, що тобі сказано!
— Не буду! — кричала Емілі, вся червона.
Дзян спробував силоміць пхнути Емілі в руки сапку, і вона аж похитнулася і відступила на кілька кроків, але не піддалася.
— Не буду я цього робити, чорт забирай! — закричала вона на Дзяна. — І ти мене не змусиш!
Дзян заніс сапку над головою Емілі, наступаючи на неї. Хтось із натовпу закричав «ні!», а Робін із вилами у руках вилетіла зі стайні.
— Не займай її!
— Повертайся до роботи! — закричав на Робін Дзян, але видно було, що він передумав бити Емілі сапкою і натомість схопив її за руку і потягнув з городу.
— Відчепися! — закричала вона, ляскаючи його вільною рукою. — Відчепися, чорт довбаний!
До них кинулося двоє молодиків у червоних одностроях і за кілька хвилин умовили Дзяна відпустити Емілі, яка негайно втекла за ріг стайні й зникла з очей.