Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 80)
— Мадзу хоче, щоб ти сьогодні лишилася на фермі, — сказала вона. — Ти йдеш на город і будеш допомагати там.
— О, — тільки й сказала Робін. Бекка Пірбрайт повела решту її групи на вихід з їдальні. Дехто з цікавістю обертався на Робін. — Ну… гаразд. Мені йти туди зараз?
— Так, — лаконічно відповіла жінка і пішла геть.
Робін достатньо часу провела на Чапмен-Фарм, щоб за непомітними ознаками розуміти, чи хтось у немилості. За її столом ще лишалися люди, і щойно вона підняла на них очі — всі поспішно відвернулися. Вона ніяково підвелася і віднесла порожню миску з-під каші та склянку на возик під стіною.
Вийшовши з їдальні й прямуючи до великого городу, де вона раніше не працювала, Робін гарячково метикувала: чому її понизили з лав високорангових новачків? Вона недостатньо зацікавлено відреагувала на лекцію з духовного єднання? Тайо не сподобалася її поведінка під час розмови з ним, і він наскаржився матері? Чи хтось із жінок у гуртожитку бачив, як вона виходила вночі? На городі кілька дорослих, серед них і глибоко вагітна Ван, саджали моркву. Також тут гралося кілька дошкільнят у червоних костюмчиках. Серед них була й білоголова Цін, яку Робін упізнала за схожим на кульбабку волоссям. Тільки коли найближчий до Цін чоловік розігнувся на повний зріст, Робін упізнала Вілла Еденсора.
— Мене відправили допомагати, — сказала Робін.
— А, — озвався Вілл. — Що ж, насіння отут…
Він показав їй, що робити, а тоді повернувся до свого заняття.
Робін не знала, чи не через її присутність мовчить решта дорослих. Ніхто не говорив, хіба що до дітей, які більше заважали, ніж допомагали — набирали насіння і копалися в землі замість власне саджати рослини.
Над городом, який був зовсім близько до свинарника, віяв міцний сморід. Робін пропрацювала кілька хвилин, а тоді до неї причеберяла Цін. В руках вона тримала грубо вирізану з дерева іграшкову лопату, якою била по землі.
— Цін, ходи сюди, — покликав Вілл. — Ходи, допоможи мені саджати.
Дитина незграбно рушила до нього, грузнучи у вологій землі.
Повільно засипаючи насіння у борозну, зігнута навпіл Робін краєм ока стежила за Віллом. Це вперше їй випала нагода підібратися до нього так близько, якщо не рахувати підслуханої нічної розмови з Лін. Попри молодий вік, він уже лисів, що увиразнювало вразливий, хворобливий вигляд. Прискорившись, вона ніби ненавмисно наблизилися до Вілла, який засівав сусідню грядку разом із Цін.
— Твоя, так? — усміхнено спитала вона Вілла. — Дуже схожа.
Вілл кинув на неї роздратований погляд і пробурмотів:
— Не «моя». Це матеріалістичне власництво.
— Ой, так, перепрошую, — схаменулася Робін.
— Ти мала б це вже засвоїти, — повчальним тоном додав Вілл. — Це основи.
— Перепрошую, — повторила Робін. — Я через свою незграбність повсякчас утрапляю у халепу.
— Не «в халепу», — так само критично зауважив Вілл. — Духовне відмежування зміцнює.
— Що таке духовне відмежування? — спитала Робін.
— «Відповідь», розділ чотирнадцятий, параграф дев’ять, — відповів Вілл. — Це теж основи.
Він навіть не намагався говорити тихіше. Робін бачила, що інші агрономи прислухаються до розмови. Одна молода жінка в окулярах із довгим брудним волоссям і опуклою родимкою на підборідді мляво усміхалася.
— Якщо не розумієш, чому відбулося духовне відмежування, — провадив Вілл уже з власної ініціативи, — то треба співати мантру чи медит… Цін, припини, — сказав він, бо дівчинка дерев’яною лопаткою викопувала щойно посіяне ним насіння. — Ходи, принеси ще насіння, — додав він, випрямляючись, і за руку повів Цін до ящика з пакетами.
Робін працювала собі, відзначаючи переміну у Віллі порівняно з тим, як він тримав себе у товаристві очільників церкви. Тоді він поводився покірливо і мляво, але тепер серед чорноробів здавався самовпевненим і категоричним. Також Робін зацікавила його нещирість. Вона чудово бачила, що Вілл та Лін намагаються підтримувати з Цін стосунки батьків із дитиною попри вчення церкви, а його розмова з Лін, яку Робін підслухала в лісі, доводила, що він проти її «духовного єднання» з іншими чоловіками. Робін не знала, чи розуміє Вілл, що порушує приписи УГЦ, чи цей лекторський тон був розрахований на решту слухачів.
Дівчина в окулярах ніби прочитала думки Робін і мовила з сильним норфолкським акцентом:
— Ти Вілла у знанні церковної доктрини не переможеш. Знає все назубок.
— Я й не намагаюся, — м’яко відповіла Робін.
Вілл повернувся разом із Цін. Прагнучи його розговорити, Робін мовила:
— Таке гарно місце для виховання дітей, правда?
Вілл щось буркнув.
— Вони від початку знатимуть, як жити правильно… на відміну від мене.
Вілл підняв очі на неї, а тоді сказав:
— Почати ніколи не пізно. Золота пророчиця пізнала Шлях у віці сімдесяти двох років.
— Знаю, — відповіла Робін, — і це трохи втішає. Я теж зрозумію, якщо працюватиму…
— Не працювати, а звільняти себе і відкривати, — виправив Вілл. — «Відповідь», розділ третій, параграф шостий.
Робін починала розуміти, чому Джеймс, брат Вілла, так дратувався через нього.
— Власне, я і намагаюся…
— Не треба намагатися. Потрібно дозволяти собі.
— Так, я саме це і маю на увазі, — відповіла Робін, і вони обоє засипали насіння у ямки, а Цін тим часом знічев’я сіпала бур’яни. — Твоя до… тобто оця маленька дівчинка… Цін, так?
— Так, — відповів Вілл.
— Вона не повторить моїх помилок, вона від початку вмітиме відкриватися як слід, авжеж?
Вілл підняв очі. Їхні погляди зустрілися. Робін тримала навмисно безневинний вираз обличчя, а Вілл потроху червонів. Ніби не помічаючи цього, Робін повернулася до роботи й кинула:
— Ми оце послухали таку чудову лекцію про духовне єднання…
Вілл різко розігнувся і пішов до ящика з насінням. Протягом решти двох годин, які Робін провела на городі, він навіть близько до неї не підходив.
У цей вечір Робін чи не вперше на Чапмен-Фарм не могла заснути. Останні події підвели її до беззаперечного факту: щоб досягнути поставленої мети, — а саме знайти компромат на церкву і переконати Вілла Еденсора переглянути свою відданість їй, — вона мусить порушувати усталені межі. Тактику, яка допомогла їй отримати повне членство у церкві, слід відкинути: собача покірливість і демонстративна промитість нічим їй не допоможуть.
Але їй було страшно. Вона не думала, що навіть Страйкові — своєму наріжному каменю, людині, яка не давала їй збожеволіти — зможе пояснити, яка загрозлива атмосфера панує на Чапмен-Фарм, як страшно усвідомлювати, що тебе оточують свідомі спільники злочину — і як сильно її непокоїть перспектива «кімнат усамітнення».
51
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Хоч Страйку і не кортіло зустрічатися з Раяном Мерфі, байдужість поліції до сталкерських замахів братів Франків нагадала про важливість особистого контакту в тому випадку, коли треба добитися швидких дій від завжди перевантажених правоохоронців, які можуть вважати, що то не на часі. А оскільки у лавах поліції не знайшлося б іншої людини, якій було б так само цікаво дізнатися, чи є зброя на Чапмен-Фарм, Страйк переміг свою чимдалі сильнішу антипатію до Мерфі. За кілька днів після дзвінка Страйк приїхав до «Таверни Святого Стефана» у Вестмінстері, щоб почути, що саме вдалося дізнатися поліційному детективу.
Востаннє у цьому конкретному пабі Страйк був із Робін, а оскільки Мерфі ще не прийшов, він поніс свою пінту до того самого столика, за яким сидів тоді зі своєю партнеркою, лиш частково свідомий цього прояву територіальності. Лавки, оббиті зеленою шкірою, нагадували сидіння в Палаті общин неподалік, і Страйк усівся під гравійованим дзеркалом і стримав бажання зазирнути в меню, бо досі не схуд до запланованої ваги. Від їжі з пабів мимохіть доводилося відмовлятися.
Поява красунчика Мерфі його не потішила, а от те, що він прийшов із текою — навпаки, бо це означало, що він приніс відомості, отримати які самотужки Страйк не міг.
— Добрий вечір, — сказав Мерфі. У руці він тримав пінту, і гостроокий Страйк розчаровано зрозумів, що в ній безалкогольне пиво. Поліціянт сів навпроти Страйка, поклав теку на стільницю між ними і сказав:
— Довелося багато кому подзвонити, щоб це дізнатися.
— Я так розумію, інформація зберігалася у поліції Норфолка? — спитав Страйк, радіючи, що не треба розводити світські балачки.
— Первісно так, але коли розібралися, що діється, то підключили поліцію моралі. На той час то була найбільша викрита змова педофілів у Британії. До них їздили чоловіки з усієї країни.
Мерфі дістав кілька відксерених фотографій і простягнув Страйку.
— Як бачиш, там була купа всякої гидоти — кайданки, кляпи, секс-іграшки, батоги, битки…
І все це було поруч, подумав Страйк, коли вони з Люсі та Ле-дою жили на фермі. Він гортав сторінки, і проти волі спливали уривки спогадів: зачарована Леда при світлі багаття слухає балачки Малкольма Кровтера про соціальну революцію; діти без нагляду гасають лісом, а за ними ганяється огрядний Джеральд і, спіймавши, лоскоче здобич до нестями, що дитина аж задихається; дівчинка — ох, чорт! — маленька дівчинка плаче, скрутившись у високій траві, а інші, старші діти питають, що трапилося, вона не відповідає… йому те було не цікаво… він просто хотів покинути те страшне і злиденне місце…