Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 8)
У тому, що сталося далі, я вважаю винним себе, — провадив сер Колін. Обидва сини почали хитати головами, але сер Колін урвав їх: — Ні, дайте мені сказати. Вілл поїхав до університету, і я не так часто цікавився ним, як мав би. Я мав би ставити більше питань, мав би не приймати все на віру. Він розповідав про людей, з якими ходив до бару, про товариства, до яких приєднався, про успіхи у навчанні — а тоді зник. Просто зібрав речі і зник.
Його куратор повідомив нам про це, і ми страшенно стривожилися. Я сам поїхав до університету і поговорив з його друзями. Від них я дізнався, що Вілл ходив на зустріч, яку УГЦ проводила в університеті, там познайомився з вірянами, ті дали йому якісь матеріали і запросили на службу, і він туди сходив. А потім повернувся до гуртожитку, зібрав речі і поїхав. І більше його не бачили.
Ми простежили його шлях до Руперт-Корт і дізналися, що він на фермі Чапмен-Фарм у Норфолку. Там УГЦ зародилася, і там досі знаходиться їхній найбільший центр індоктринації. Членам общини заборонено користуватися мобільними телефонами, тож Віллу можна було тільки написати. І ми написали. Врешті-решт, пригрозивши поліцією, ми таки вмовили його на зустріч у їхньому Центральному храмі на вулиці Руперт-Корт.
Зустріч минула дуже погано. Ми ніби розмовляли з чужою людиною. Вілл був сам на себе не схожий. На все, що ми казали йому, він відповідав — тепер я це знаю — стандартними фразами УГЦ і їхнім жаргоном, а ще навідріз відмовився піти з церкви і повернутися до навчання. Я втратив самовладання, і це була велика помилка, бо це вийшло на руку тим церковникам, які змогли виліпити з нас ворогів. Треба було робити як Саллі: просто показувати йому свою любов і що ми не прагнемо контролювати чи заплутати його всупереч тому, що, звісно, розповідали про нас принципали.
Якби я залишив спілкування з ним на Саллі, може, ми й зуміли б його витягнути, але я розлютився — розлютився, що він отак відмовився від навчання і кар’єри, що влаштував стільки стресу і проблем, коли ми ще не знали, чи не доведеться Еду решту життя користуватися інвалідним візком.
— Який це був рік? — спитав Страйк.
— 2012, — відповів сер Колін.
— Тобто він там уже чотири роки?
— Саме так.
— І відколи він вступив туди, ви його бачили тільки один раз?
— Один раз особисто, а потім тільки на фотографіях, які робила агенція Паттерсона. Але з ним бачився Ед.
— Ми не розмовляли, — сказав Ед. — Минулого року я спробував підійти до нього на Вардор-стріт, але він просто розвернувся і втік до храму на Руперт-Корт. Потім я ще кілька разів там проходив і бачив його здалеку, — він збирав пожертви у банку. Він здається хворим. Дуже виснажений. Він серед нас найвищий, а з вигляду втратив пару десятків кіло.
— Судячи з усього, на Чапмен-Фарм віряни хронічно недоїдають, — пояснив сер Колін. — Вони там багато постують. Я чимало дізнався про внутрішню кухню церкви від колишнього вірянина на ім’я Кевін Пірбрайт. Він виріс у церкві. Потрапив туди трирічним.
— Ага, — втрутився Джеймс, який протягом останніх кількох хвилин помітно придушував бажання заговорити. — Він має чудову відмовку.
Запала важка тиша.
— Вибачте, — сказав Джеймс, хоч не здавалося, що він вважає себе винним, а тоді, не маючи більше сили стримуватися, продовжив:
— Слухайте, Вілл, може, і був колись дурником, який не розумів, що підпал каплиці не вирішить проблеми бідності в світі, але ну досить. Досить. Знайшов час вступати в секту — саме тоді, коли ми всі тривожилися, чи не лишиться Ед паралізованим на все життя!
— У Вілла інша логіка, — заперечив Ед.
— Та яка інша, це просто мале егоїстичне гівно, — гаряче озвався Джеймс. — Він чудово розуміє, що робить, і мав купу нагод припинити це робити. Не вважайте, що це якийсь безневинний дурник, — звернувся він до Страйка та Робін. — Вілл може бути до біса зверхнім, якщо людина не така розумна, як він, а ще ви б чули, як він сперечається.
— Джеймсе, — тихо дорікнув Ед, але його брата годі було спинити.
— Мама померла на Новий рік. Одним з її останніх свідомих бажань було написати Віллу листа, де вона благала його дозволити востаннє з ним побачитися. І що? А нічого. Він не відповів
— Так і думав, що це станеться, — пробурмотів Ед.
— Вибачте, — сказав сер Колін до Страйка та Робін. Його очі були мокрі.
— Не переймайтеся, — заспокоїв його Страйк. — Ми й не таке бачили.
Сер Колін прочистив горло і продовжив із легким тремтінням у голосі:
— Останніми свідомими словами Саллі було прохання витягнути Вілла звідти… даруйте, будь ласка, — додав він, бо з-під скелець окулярів вже лилися сльози, і почав намацувати носовичок.
Ед важко підвівся, щоб сісти ближче до батька. Коли він обходив стіл, Страйк відзначив сильну кульгавість.
— Ну ж бо, тату, — сказав Ед, поклавши руку серу Коліну на плече. — Тримайся.
— Зазвичай ми так не поводимося, — сказав сер Колін до Страйка та Робін, витираючи очі і намагаючись усміхнутися. — Просто Саллі… це так… це було зовсім недавно…
Із відразливою, на думку Робін, доречністю до столика підійшов офіціант і запропонував подати обід.
— Так, чудова ідея, — хрипко погодився сер Колін. — Треба поїсти.
Поки було принесено меню і зроблено замовлення, сер Колін уже опанував себе. Коли офіціант відійшов, він сказав:
— Джеймс, звісно, до певної міри правий. Вілл неймовірно розумний і дискутує як сам диявол. Я просто намагаюся пояснити, що… що поруч із потужним розумом у ньому завжди була за-непокійлива наївність. Він має достоту добрі наміри і справді хоче зробити світ кращим, але любить, щоб у всьому були порядок та правила. До зустрічі з пророками УГЦ він захоплювався соціалізмом, а до того з нього був нестерпний кабскаут — нестерпний для ватажків, бо не любив галасливих ігор, але нам із ним теж було важко, бо він вічно робив щось корисне і завжди хотів посперечатися, чи корисну річ від нього вимагають, чи йому слід самому оцінювати свої вчинки.
Але справжня біда Вілла, — додав сер Колін, — полягає в тому, що він не бачить зла. Зло для нього — теоретичне явище, безлика світова сила, яку слід викорінити. Він абсолютно не здатен розпізнати його зблизька.
— Ви вважаєте УГЦ злом?
— О так, містере Страйку, — тихо відповів сер Колін. — Боюся, я саме такої думки.
— Ви намагалися прийти до нього? Пропонували нові зустрічі?
— Так, але він відмовився. На Чапмен-Фарм допускаються тільки віряни, а коли ми з Едом хотіли поговорити з Віллом у храмі на Руперт-Корт, нас туди не пустили. Це зареєстрована культова споруда, тож вони мають законне право не пускати відвідувачів. З того факту, що нас не пустили до церкви, ми виснували, що в них є фотографії родичів Вілла, яких служителям наказано не пускати.
Я згадував у телефонній розмові, що фірма Паттерсона прокололася саме на цьому. Вони відправили до храму того самого чоловіка, який стежив за фермою. Навколо Чапмен-Фарм всюди камери, тож служителі церкви знали, як він виглядає, і коли він з’явився на Руперт-Корт, то почув, що вони знають, хто він і на кого працює, і що Вілл теж в курсі, що я послав приватного детектива стежити за ним. Після цього я розірвав контракт із агенцією Паттерсона. Вони не просто не дістали інформації, яка б допомогла мені витягнути Вілла, а ще й додали церкві аргументів проти нашої сім’ї.
— Тож Вілл і досі на Чапмен-Фарм, правильно?
— Так, наскільки нам відомо. Іноді він збирає пожертви у Норвічі та Лондоні. Буває, що ночує в храмі на Руперт-Стріт, але зазвичай мешкає на території ферми. Кевін казав, що ново-навернені, яких не підвищують до проведення семінарів та молитовних зібрань, так і лишають в центрах для промивання мізків, які церква називає духовними ретритами. Схоже, що на Чапмен-Фарм багато важкої праці.
— Як ви познайомилися з цим… — Страйк зазирнув у нотатки, — Кевіном Пірбрайтом?
— Через його блог про УГЦ, — відповів сер Колін.
— Він не був би проти поговорити з нами?
— Певен, що він був би тільки за, — тихо відповів сер Колін, — але він помер. Застрелений в серпні минулого року.
— Застрелений? — в унісон перепитали Страйк і Робін.
— Так. Однією кулею в голову, у власній квартирі в Кеннінґ-Тауні. Це не було самогубство, — додав сер Колін, правильно вгадавши питання Страйка. — На місці злочину не було зброї. Пат-терсон говорив із поліцією: кажуть, то вбивство через наркотики. Кажуть, Кевін ними торгував.
— Ви про це знали?
— Ні, та й звідки… гадаю, бідаха хотів справити на мене гарне враження, — сумно сказав сер Колін. — Показатися адекватнішим, ніж насправді. У нього більше нікого не було, всі його рідні досі в УГЦ. Я не бував у нього вдома, і тільки під кінець він зізнався, наскільки йому було важко писати про все, що з ним сталося, збирати уривки спогадів для книжки про УГЦ. Я мав би здогадатися, мав би знайти для нього якусь допомогу. Мав би зрозуміти, що це скалічена душа, а не сприймати його як свою зброю проти церкви.