Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 71)
Тоді вона повернулися через шепітливий ліс, тремтячи попри прошарок піжами під одностроєм, і побігла через поле до ферми.
42
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Робін була вже майже біля хвіртки на п’ять ґраток, коли почула голоси й побачила спалахи ліхтарів між чоловічим та жіночим гуртожитком. Перелякавшись, вона пірнула в живопліт. Напевно, її відсутність у ліжку помітили!
— Подивися на Нижньому полі та в лісі, — промовив чоловічий голос; вона впізнала Тайо.
— Він не міг утекти так далеко, — відповів інший чоловік.
— Роби, що сказано, щоб тебе! — прикрикнув Тайо. — Ви двоє обшукайте кімнати усамітнення, всі до одної.
Через хвіртку переліз чоловік із ліхтарем напереваги, опинившись у кількох метрах від сховку Робін. Промінь ліхтаря метнувся до дерев і почав віддалятися, а вона тоді впізнала молодика з короткими дредами, який казав Вів’єн, що не можна бажати людям пекла.
— Бо! — горлав він, біжучи в бік лісу. — Бо, де ти?
Робін так панікувала, що лиш за кілька секунд зрозуміла, що шукають не її, але ситуація лишалася небезпечною. Якщо далі буде такий гамір, жінки попрокидаються, а якщо пошуки невідомого Бо приведуть шукачів до її гуртожитку, швидко стане зрозуміло, що насправді пропало двоє людей. Дочекавшись, коли світло та голоси пошукових груп віддаляться, Робін поспіхом перелізла через хвіртку, а тоді знову пірнула в кущі, бо біля найближчої «кімнати усамітнення» з’явився Дзян із ліхтарем. Щойно він потупав геть у темряву, вона підкралася до задньої стіни жіночого гуртожитку, а тоді побачила, що подвір’ям гасають інші люди з ліхтарями, а отже, шансів пробратися до дверей непоміченою в неї немає.
Якомога швидше та тихіше вона почала скрадатися крізь дерева та кущі за гуртожитками, націлившись на старішу частину ферми, де було де сховатися, і скоро опинилася за похиленим сараєм, який вічно стояв замкнений. Уже непогано вивчивши стару будівлю, Робін навпомацки дісталася місця, яке шукала: дірки в стіні, де одна дошка згнила, а другу можна було прогнути достатньо, щоб вона пролізла всередину, зачепившись волоссям і боляче подряпавшись.
Всередині сараю смерділо цвіллю, але видно було краще, ніж вона очікувала: в даху була дірка, крізь яку сочилося світло місяця. В його променях вона побачила старий трактор, поламаний сільськогосподарський реманент, купи ящиків і шматки паркану. Почувши зайду, метнулася геть якась тваринка — мабуть, пацюк.
Ліхтарі саме пройшли повз сарай. Крізь щілини у стінах простягнулися скалки золотого світла. Зблизька й віддаля голоси гукали:
— Бо? Бо!
Робін не рухалася, щоб нічого ненароком не перекинути. Тепер вона помітила, що в кутку громадиться, припадаючи пилом, купа особистих речей заввишки десь як вона на зріст. Там були предмети одягу, сумочки, гаманці, черевики, іграшки та книжки, і в Робін промайнула страхітлива асоціація з баченою колись фотографією купи взуття, яке належало жертвам Аушвіца.
Шукачі нарешті відійшли далі. Зацікавившись старими речами, Робін залізла на купу й відсунула стару тачку, щоб краще їх розгледіти. Три тижні вона не бачила нічого, крім помаранчевих одностроїв і кросівок та читала тільки церковну літературу, тож дуже дивно було побачити інакший одяг та взуття, не кажучи вже про дитячу книжку з яскравими картинками.
Було щось занепокійливе, навіть моторошне у цій купі старих речей, звалених тут із якимось недбалим презирством. Робін побачила самотню туфлю на підборі — мабуть, це був скарб якоїсь юнки — і м’якого кролика з павутинням на мордочці. Де їхні власники тепер? За хвилину чи дві їй спало на думку вірогідне пояснення: тим, хто тікав із ферми потай, під покровом ночі, не випадало забрати залишені в шафках на вході речі.
Вона потягнулася до старої сумочки на верхівці купи. Коли відкрила її, в повітря піднялася хмарка пилу. Всередині був тільки старий білий квиток на автобус. Робін поклала сумочку на місце і в процесі помітила іржавий край квадратної червоної бляшанки з-під печива з написом «Barnum’s Animals». В дитинстві вона дуже любила це печиво, але вже багато років навіть не згадувала про нього. Побачивши цю коробку в такому дивному контексті, вона відчула гостру ностальгію за безпекою батьківської домівки.
— БО! — загорлав хтось просто під сараєм, і невидимий пацюк заметушився у тінях. А тоді віддаля почувся жіночий зойк:
— Впіймала!
Робін почула, як здійнявся гамір: хтось висловлював полегшення, інші питали, хто «випустив» Бо. Вона вирішила, що найкраще буде вийти з сараю і собі зробити вигляд, що вона шукала Бо.
Вона вже рушила до дірки в стіні, аж тут уклякла й прикипіла очима до запилюженої купи мотлоху, відчуваючи нестримне бажання зазирнути у ту бляшанку. Робін змерзла, перенервувала і страшенно втомилася, тож кілька секунд не могла збагнути, чому підсвідомість уважає присутність тут цієї бляшанки такою дивною. А тоді зрозуміла: цукор на фермі строго заборонений, тож звідки б тут узялося печиво? Попри нагальну потребу приєднатися до шукачів, поки не помітили її відсутність, Робін швидко видерлася на купу і витягнула з неї бляшанку. На кришці було зображено чотирьох циркових звірів у клітках, кольорові кульки і напис «85 річниця» у золотому колі. Робін зняла кришку, чекаючи побачити, що бляшанка — дуже легка — порожня, але ні: всередині лежало кілька вицвілих полароїдів. Не маючи можливості роздивитися їх у такому освітленні, Робін дістала знімки і сховала у ліфчик, як щодня робила зі своїми лічильними камінчиками. Тоді вона закрила бляшанку, поклала на місце, метнулася до дірки в стіні й вилізла надвір.
Судячи з далекого гамору на подвір’ї, на фермі попрокидалися майже всі. Робін біжка кинулися повз їдальню та храм і приєдналася до юрби, в якій більшість була в піжамах і всі дивилися на Мадзу Вейс, як стояла між могилами Украденого пророка та Золотої пророчиці в своїх довгих шатах. Поруч Луїза Пірбрайт тримала малюка в підгузку, а той пручався. Робін здогадалася, що це і є блудний Бо. Панувала цілковита тиша; чути було тільки схлипування малечі. Мадзу навіть не довелося підвищувати голос, щоб усі її почули.
— Хто чергував у дитячому гуртожитку?
По короткому ваганню крізь натовп проштовхалися двоє дівчат: одна коротко стрижена й білява, інша — з довгими темними косами-твістами. Друга дівчина плакала. Крізь гущавину голів Робін побачила, як обидві дівчини завченим рухом упали на коліна і підповзли до ніг Мадзу.
— Пробач, Мамо!…
— Вибач нас, Мамо!..
Коли вони опинилися біля довгого подолу Мадзу, та з порожнім обличчям трохи підняла шати, і дівчата, ридаючи, почали цілувати її ноги.
Тоді вона різко покликала:
— Тайо.
З натовпу, який дивився на це, вийшов її син.
— Відведи їх до храму.
— Мамо, не треба! — закричала білява дівчина.
— Пішли, — гарикнув Тайо, силоміць піднімаючи дівчат за руки. Найбільше Робін вразило те, як чорнява дівчина чіплялася за ноги Мадзу, і як холодно та дивилася вслід сину, коли той тягнув дівчат геть. Ніхто не питав, що буде з дівчатами; ніхто не видав ані пари з вуст.
Мадзу розвернулася до юрби, яка на щось чекала, а Луїза спитала:
— Мені віднести Бо назад?
Але Мадзу відказала:
— Ні. Ти… — вона показала на Пенні Браун, — і ти… — кинула вона до Емілі Пірбрайт, — заберіть його до гуртожитку і лишіться там.
Пенні підійшла забрати малого, але той вчепився в Луїзу. Та відірвала дитину від себе і віддала їй. Пенні та Емілі поспішили до дитячого гуртожитку за аркою, і плач Бо поступово стихнув.
— Можете повертатися до сну, — кинула Мадзу, звертаючись до натовпу. А сама відвернулася і пішла до храму.
Вертаючись до гуртожитку, жінки не дивилися одна на одну і не розмовляли. Схопивши піжаму, Робін кинулася до ванної і замкнулася в кабінці, де нарешті дістала полароїди з ліфчика і змогла їх роздивитися.
Вони були геть вицвілі, але зображення ще проступало. На першому фото була оголена огрядна чорнява жінка — скоріше навіть юна дівчина — у масці свині і із широко розставленими ногами. На другому іншу, біляву юнку брав ззаду чоловік невисокого зросту. Обоє були в масках свиней. На третьому довготелесий молодик з татуюванням черепа на біцепсі содомізував іншого, дрібнішого. Робін швидко перебрала фото. Всього на них було четверо голих людей у різних паруваннях. Місця Робін не впізнавала, але це була якась підсобка, — може, навіть той сарай, де вона щойно побувала. На всіх фото люди були в масках свиней.
Робін сховала фото назад у ліфчик і, не знімаючи його, перевдягнулася. Тоді вона вийшла з кабінки, вимкнула по собі світло і повернулася до ліжка. Вона налаштувалася на сон, аж тут тишу прорізав пронизливий крик, що лунав із храму:
— Ні, Мамо! Прошу! Ні! Ні!
Якщо хтось із жінок навколо і почув його, вони жодним звуком про це не повідомили.
43
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
За шість днів потому, як Робін знайшла полароїди, Страйк, який ще нічого про це не знав, проводив пообідню зустріч команди, на яку прийшли всі, крім Літтлджона, який наразі був на стеженні. Страйк вирішив зустрітися у порожній нижній залі улюбленого пабу, який колись звався «Тоттенгем», а тепер став «Летючим конем». Як фанат «Арсеналу», Страйк тільки зрадів такому ребрендингу. Чекаючи на підрядників, він зайшов на «Пінтерест», але Місто Митарств так і не відповіло на його повідомлення.