Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 65)

Її очі наповнилися сльозами.

— Даруйте, — прошепотіла вона і почала шукати в рукаві носовичок.

Полковник Ґрейвз начепив на обличчя стоїчний, дерев’яний вираз середнього представника вищих прошарків англійського суспільства, якому випало зіткнутися з проявом неприхованих емоцій. Ніколас знайшов порятунок у змахуванні крихт із джинсів. Філіппа просто втупила погляд у чайник.

— Які громадські роботи призначили Аллі? — спитав Страйк.

— Власне, там вона і запустила в нього, знаєте, свої пазурі, — важко вимовив полковник Ґрейвз. — Громадський проект за п’ятдесят хвилин звідси, в Ейлмертоні. Прибирати вулиці тощо. Там було кілька людей із Чапмен-Фарм, і серед них — вона. Мадзу.

Це ім’я змінило атмосферу в кімнаті. Сонце так само лилося крізь освинцьовані вікна, але стало ніби темніше.

— Спершу він не казав, що познайомився з дівчиною, — провадив полковник.

— Але він проводив в Ейлмертоні більше часу, ніж було потрібно, — додала місіс Ґрейвз. — Повертався дуже пізно. Від нього знову пахло спиртним, а його ліки не можна було поєднувати з алкоголем.

— Тож була сварка, — сказав полковник Ґрейвз, — і він заявив, що зустрів дівчину, але вона нам не сподобається, тому він водить її до пабу замість приводити сюди. І я відповів: «Та що ти таке кажеш, чому вона нам не сподобається? Звідки ти знаєш? Приводь, познайом із нами. Приводь її на чай!» Хотів його, знаєте, підтримати. Тож він її привів…

До знайомства він розповідав про Мадзу так, що вона здалася нам донькою фермера. Нічого поганого в цьому нема. Але я зрозумів, що вона не донька фермера, щойно побачив.

Він раніше не знайомив з нами своїх подруг, — сказала місіс Ґрейвз. — Це був шок.

— Чому так? — спитав Страйк.

Власне, — почала місіс Ґрейвз, — вона була дуже юна і…

— Брудна, — сказала Філіппа.

— …трохи недоглянута, — сказала місіс Ґрейвз. — Довге чорне волосся. Худа, у брудних джинсах і якийсь ніби хламиді.

— Не розмовляла, — додав полковник Ґрейвз.

— Слова не вимовила, — підтвердила місіс Ґрейвз. — Просто сиділа поруч з Аллі отам, де зараз сидять Нік та Піпс, і тримала його під руку. Ми старалися бути люб’язними, авжеж? — благально звернулася вона до чоловіка. — Але вона просто дивилася на нас крізь волосся. І Аллі бачив, що вона нам не подобається.

— Та кому вона в біса сподобається, — сказав Ніколас.

— Ви теж із нею знайомі? — спитав Страйк.

— Познайомився пізніше, — відповів Ніколас. — Аж мурахи шкірою.

— Річ була не в сором’язливості, — сказала місіс Ґрейвз. — Я б зрозуміла, якби вона соромилася, але вона не тому мовчала. Від неї було відчуття… що вона справді дуже погана. І Аллі так настовбурчився, правда, Арчі? «Ви думаєте, що вона мені подобається, бо я ненормальний». Ми, звісно, так не думали, але бачили, що вона заохочує його… його нестабільну частину.

— Було очевидно, що вона сильніша особистість, — кивнув полковник Ґрейвз.

— Їй було не більше шістнадцяти, а Аллі — двадцять один рік, коли вони познайомилися, — сказала місіс Ґрейвз. — Це дуже важко пояснити. Ззовні здавалося… тобто ми вважали, що вона для нього надто юна, але Аллі…

Вона замовкла.

— Ґунґо! Чорти б тебе вхопили! — розсердився Ніколас.

Ніздрів Страйка сягнули гази, які випустив старий пес.

— Чим ви в біса його годуєте? — спитала у батьків Філіппа.

— Вчора він з’їв трохи нашої крільчатини, — вибачливо відповіла місіс Ґрейвз.

— Ти його розпустила, матусю, — сказала Філіппа. — Треба жорсткіше.

Страйкові здалося, що справжньою причиною такого недоречного роздратування був зовсім не собака.

— Коли Аллі замешкав на фермі? — спитав він.

— Досить скоро потому, як вони приходили до нас на чай, — відповіла місіс Ґрейвз. — І він досі отримував ту субсидію, так?

— Саме так, — підтвердив полковник, — але є ще родинний траст. Відколи йому минуло вісімнадцять, Аллі міг запитувати кошти звідти.

Страйк дістав записник та ручку. Філіппа та Ніколас ловили кожен його рух.

— Він почав писати запити на гроші, щойно замешкав із Мадзу, але опікунська рада не стала б давати йому гроші просто так, — провадив полковник. — А потім одного дня Аллі раптом прийшов сюди і сказав, що Мадзу вагітна.

— Сказав, що йому потрібні гроші на дитину і на комфортні умови для Мадзу, — сказала місіс Ґрейвз.

— Дайю народилася у травні 1988 року, правильно? — спитав Страйк.

— Саме так, — кивнула місіс Ґрейвз. Її руки так трусилися, що кожен ковток чаю здавався ризикованим. — Народилася на фермі. Аллі подзвонив нам, і ми негайно виїхали, щоб побачити дитину. Мадзу лежала в брудній постелі та годувала Дайю, а Аллі був такий худий і смиканий.

— У такому ж поганому стані, як перед арештом, — додав полковник Ґрейвз. — Не приймав ліків. Сказав, що вони йому не потрібні.

— Ми привезли подарунки для Дайю, але Мадзу навіть не подякувала, — сказала його дружина. — Але ми й далі навідувалися. Тривожилися за Аллі і за маленьку теж, бо умови там були вельми антисанитарні. Але Дайю була дуже гарненька. Схожа на Аллі.

— Викапана, — сказав полковник.

— Тільки чорнява, а Аллі був білявий, — додала місіс Ґрейвз.

— У вас не знайдеться фотографії Аллі? — спитав Страйк.

— Ніку, якщо твоя ласка? — попросила місіс Ґрейвз.

Ніколас потягнувся за спину і дістав фотографію, яка ховалася за зображенням Філіппи верхи на високому сірому коні.

— Тут Аллі двадцять два, — сказала місіс Ґрейвз, коли Ніколас передав фото над столом. — Коли з ним ще все було добре, до того, як…

На фото була група, у центрі якої стояв молодик із вузьким обличчям, білявим волоссям і помітно кролячим обличчям, хоча його кривий усміх здавався чарівним. Він був дуже схожий на полковника.

— Так, Дайю була дуже схожа на нього, — зауважив Страйк.

— Звідки ви знаєте? — холодно спитала Філіппа.

— Я бачив її фото в архіві новин, — пояснив Страйк.

— Особисто мені вона завжди здавалася схожою на матір, — сказала Філіппа.

Страйк придивився до решти групи на фото. Там була Філіппа, така ж чорнява та міцна, як на фото з полювання, а поруч стояв Нік із по-армійськи коротким волоссям та правою рукою на перев’язці.

— Поранився на навчанні? — спитав Страйк у Ніколаса, повертаючи фото.

— Що? А, ні. Дурна випадковість.

Ніколас узяв фотографію у Страйка і акуратно повернув на місце, сховавши за портретом дружини на її розкішному мисливському коні.

— Ви пам’ятаєте, як на фермі оселився Джонатан Вейс? — спитав Страйк.

— О так, — тихо відповіла місіс Ґрейвз. — Ми були зачаровані ним. Думали, він найкраще, що з тим місцем колись траплялося, так, Арчі? І тобі він подобався, авжеж, Піпс? — несміливо спитала вона. — Попервах?

— Він був вихованіший за Мадзу, та й потому, — без усмішки відповіла Філіппа.

— На вигляд хлоп щось тямив, — сказав полковник Ґрейвз. — Пізніше ставало зрозуміло, що він прикидається, але перше враження було приємним. Розповідав, як вони будуть займатися сталим розвитком землеробства. Звучало як достойна справа.

— Я його перевіряв, — сказав Ніколас. — Він не брехав. У Гарроу справді був. Але у театральному гуртку.

— Він обіцяв нам, що нагляне за Аллі, Мадзу і дитиною, — сказала місіс Ґрейвз. — Пильнуватиме, щоб усе було добре. Нам тоді здавалося, що його поява — то на краще.

— А тоді почалися релігійні витребеньки, — сказав полковник Ґрейвз. — Лекції про східну філософію тощо. Спершу воно здавалося некривдним. Ми більше переймалися психічним станом Аллі. Він писав опікунській раді листи, які диктував хтось інший. Виставляв себе, знаєте, партнером у фермерському господарстві. Пил в очі, але спростувати це було важко. Вони так чи інакше чимало витягнули з нашого фонду.

— Щоразу, коли ми приїздили на ферму, було видно, що Аллі все гірше, — сказала місіс Ґрейвз, — і було видно, що між Мадзу та Джонатаном щось відбувається.

— Вона навіть усміхалася, коли підходив Вейс, — додав полковник Ґрейвз.

— І вона почала так жахливо поводитися з Аллі, — провадила місіс Ґрейвз. — Так, знаєте, злобно. «Не скигли». «Не роби з себе дурника». І Аллі співав мантри і постував, і робив усе, що вимагав від нього Джонатан.