Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 66)

— Ми хотіли, щоб Аллі звернувся до іншого лікаря, але він заявив, що ліки — це отрута, і з ним усе буде добре, якщо його дух лишатиметься чистим, — сказав полковник Ґрейвз. — А тоді одного дня Баба поїхала до них… ти була з нею, так?

— Так, — скуто відповіла Філіппа. — Ми щойно повернулися після медового місяця. Взяли з собою фотографії з весілля. Не знаю, нащо. Ніби Аллі то було цікаво. І посварилися. Вони буцімто образилися, що ми не запросили Дайю розсипати квіти, — пирхнула вона. — Дурниця. Ми відправили Аллі та Мадзу запрошення, але знали, що вони не прийдуть. Джонатан випускав Аллі з ферми, тільки щоб збирати гроші на вулицях. Ця історія про квіти була просто приводом, щоб накрутити Аллі і вселити в нього думку, ніби ми ненавидимо його і його доньку.

— Ми, власне, хотіли, щоб вона розсипала квіти, — втрутився Ніколас. — Вона була…

Дружина зиркнула на нього, і він замовк.

— Аллі в той день просто неможливо було зрозуміти, — із відчаєм сказала місіс Ґрейвз. — Я звернулася до Мадзу: «Його треба комусь показати. Показати лікарю».

— Вейс заявив нам, щоб Аллі просто треба очистити своє его та наговорив іншої бридні, — сказав Ніколас. — І як на мене, то й нехай, чорти б його дерли. Сказав, що хоче жити як свиня — то його справа, хоче дурити бовдурів, а вони ще й доплачуватимуть, — це теж його справа, але з родини цього досить. І я сказав Аллі: «Якщо ти не бачиш, яка це все ахінея, то навіть більший дурень, ніж я думав. Тобі треба голову полікувати. Ану сідай в бісову машину…»

— Але він не поїхав, — сказала місіс Ґрейвз, — а тоді Мадзу сказала, що вона добуде ордер, за яким нам не можна буде до нього наближатися. Вона зраділа сварці. Це було саме те, чого вона хотіла.

— Тоді ми й вирішили, що треба щось робити, — мовив полковник Ґрейвз. — Я найняв того хлопа О’Коннора, детектива, про якого я казав вам по телефону. Він мав розкопати щось на Мадзу та Вейса, щось, що ми могли використати проти них.

— Він щось дізнався? — спитав Страйк, тримаючи ручку напоготові.

— Дещо про дівчину. Дізнався, що вона народилася на Чапмен-Фарм. Уважав, що вона була однією з нащадків братів Кровтерів — ви ж знаєте цю історію? Мати померла. Вона лишила доньку на фермі й поїхала до Лондона заробляти проституцією. Передозування. Жебрацька могила.

Вейс — шахрай, але без кримінального минулого. Батьки тоді мешкали в Південній Африці. Смерть першої дружини на вигляд — чисто трагічна випадковість. Тож ми вирішили, що часи відчаю вимагають відчайдушних заходів. Ми поставили О’Коннора стежити за фермою. Ми знали, що інколи Аллі їздить до Норвіча збирати гроші.

Ми схопили його на вулиці, — я, мій свояк та Нік, — провадив полковник Ґрейвз. — Запхали на заднє сидіння машини й привезли сюди. Він наче сказився. Ми заштовхали його до його кімнати і там протримали решту дня і більшу частину ночі. Намагалися вмовити.

— А він тільки співав мантри і казав, що має повернутися до храму, — безнадійно додала місіс Ґрейвз.

— Ми викликали місцевого терапевта, — провадив полковник. — Він прибув тільки під вечір. Молодий, тільки заступив. Щойно ми ввійшли, Аллі зібрався і заявив, що ми його викрали і тримаємо силоміць. Сказав, що хоче повернутися на Чапмен-Фарм, і благав хлопа викликати поліцію.

Щойно лікар пішов, Аллі почав кричати і кидатися меблями — от би бісів лікар його побачив у цьому стані! — і поки він трощив усе, сорочка задерлася, і ми побачили на його спині синці та рани.

— Я спитала: «Аллі, що вони з тобою зробили?» — слізно промовила місіс Ґрейвз. — Але він не відповідав.

— Ми знову завели його нагору, в його кімнату, — сказав полковник Ґрейвз, — і він там замкнувся. Я боявся, щоб він не втік через вікно, тому пішов чатувати на газон. Боявся, знаєте, що він вистрибне, щоб повернутися на Чапмен-Фарм. Я там пробув цілу ніч.

Наступного ранку прийшло двоє поліціянтів. Лікар повідомив їм, що ми проти волі утримуємо людину. Ми пояснили, в чому річ. Хотіли викликати йому невідкладну допомогу. Поліціянти сказали, що спершу самі мають його побачити, тож я пішов нагору до нього. Постукав. Тиша. Я стривожився. Ми з Ніком виламали двері.

Полковник Ґрейвз ковтнув, а тоді тихо додав:

— Він був мертвий. Повісився на ремені на гаку за дверима.

Запала тиша, в якій стало чути хропіння лабрадора.

— Я дуже співчуваю, — сказав Страйк. — Це жахливо для вас усіх.

Місіс Ґрейвз, яка витирала сльози мереживною хусточкою, вимовила:

— Даруйте.

Вона підвелася і, тягнучи ноги, вийшла з кімнати. Сердита Філіппа — слідом.

— Озираючись назад, — тихо сказав старий полковник, коли за його донькою зачинилися двері, — думаєш: «Що ми могли б зробити інакше?» Якби я міг повернутися в той день, то все одно запхав би його до машини, але повіз би просто до лікарні. Щоб його закрили і лікували. Але він так боявся ув’язнення. Я вирішив, що він ніколи нам цього не пробачить.

— І все могло скінчитися так само, — сказав Страйк.

— Так, — погодився полковник, дивлячись детективу просто у вічі. — Про це я відтоді теж подумав. Він був не при розумі. Ми запізнилися, ми схопили його надто пізно. Треба було діяти на багато років раніше.

— Наскільки я розумію, мав місце розтин?

Полковник Ґрейвз кивнув.

— Щодо причини смерті сумнівів не було, але ми хотіли, щоб фахівець оглянув ті сліди в нього на спині. Поліція їздила на ферму. Вейс та Мадзу заявили, що він сам це собі заподіяв, і інші сектанти це підтвердили.

— Вони сказали, що він сам себе шмагав?

— Бо почувався грішним і боров свою плоть… Ніку, ти не міг би налити мені ще чаю?

Дивлячись, як Ніколас марудиться з окропом та ситечком, Страйк подумав, що дарма деякі люди так не люблять чайні пакетики. Щойно полковник отримав свіжу чашку, Страйк спитав:

— Ви не пам’ятаєте імен людей, які бачили, як Аллі себе шмагав?

— Уже ні. Бозна-хто то був. Звіт коронера нічого не прояснив. Вони вважали, що Аллі цілком міг заподіяти це собі сам. Свідчення очевидців виявилися вирішальними.

Страйк зробив позначку в записнику, а тоді сказав:

— Я чув, що Аллі лишив заповіт.

— Одразу після народження Дайю, — кивнув полковник Ґрейвз. — Вони звернулися до нотаріуса у Норвічі, а не до сімейного адвоката.

Тоді старий глянув на двері, за якими зникли його дружина та донька, і додав тихішим голосом:

— У ньому Аллі заявляв, що у випадку його смерті має бути похований на Чапмен-Фарм. Мені одразу спало на думку, що Мадзу чекала його смерті зовсім скоро. І хотіла контролювати навіть після смерті. Ця бісова історія розбила моїй дружині серце. Вони не пустили нас на похорон. Навіть не сказали, коли він буде. Ні прощання, нічого.

— А як щодо майна Аллі?

— Все відходило Дайю, — відповів полковник Ґрейвз.

— Наскільки я розумію, там було небагато, лише той його спадок?

— Власне, ні, — зітхнув полковник Ґрейвз, — насправді він мав також певні акції та частки в компаніях, вельми цінні, які залишив мій неодружений дядько. Аллі назвали на його честь, тож він, е-е… — полковник Ґрейвз скосив очі на Ніколаса, — …так, він усе залишив Аллі. Ми гадаємо, що Аллі чи то забув про акції, чи то був надто хворий, щоб розуміти, як перетворити їх на гроші. Ми нагадувати про них теж не поспішали. Ми зовсім не намагалися обділити Мадзу та дитину! Родинний траст був готовий покрити будь-які потреби. Але так, Аллі мав чималі інвестиції, яких ніколи не торкався, і з часом ціна на них лише зростала.

— Я можу спитати, яка була їхня вартість?

— Чверть мільйона, — відповів полковник Ґрейвз. — Коли Аллі помер, вони дісталися Дайю… а ще вона стала першою у лінії спадкоємців на цей будинок.

— Справді?

— Так, — відповів полковник Ґрейвз із безрадісним сміхом. — Ніхто з нас не чекав на таке. Після смерті Аллі юристи захотіли вивчити всю ситуацію і розкопали майорат. Я певен, що дідусь хотів, аби будинок належав старшому сину у кожному поколінні. У ті часи це була, знаєте, звична річ — будинок перейшов від діда до батька, а від батька до мене, і ніхто не перевіряв документи, — в цьому просто не було потреби. Але після смерті Аллі ми підняли папери і, побий мене грім, там було написано «старшій дитині»! Але протягом кількох поколінь першими народжувалися сини. Можливо, дідусеві навіть не спало на думку, що може народитися первістка-дівчинка.

Двері прочинилися, і місіс Ґрейвз та Філіппа повернулися до кімнати. Філіппа допомогла матері сісти, а Страйк тим часом записував усе, що почув про чималий спадок Дайю.

— Наскільки у розумію, після смерті Аллі ви намагалися оформити опіку над Дайю? — спитав він, знову піднявши очі.

— Саме так, — відповів полковник Ґрейвз. — Мадзу не пускала нас до неї. А потім вийшла за Вейса. Та я був би проклятий, якби донька Аллі залишилися там, щоб її шмагали та мучили разом із рештою. Тож ми почали готувати підстави для оформлення опіки. Знову найняли О’Коннора, і він знайшов кількох людей, які приїздили на ферму медитувати і підтвердили, що діти там занедбані, недогодовані, одягнені не по сезону, не отримують освіти тощо.

— Це тоді Мадзу заявила, що справжній батько Дайю — Вейс? — спитав Страйк.

— Ви і про це вже знаєте? — схвально кивнув полковник. — Хах! Видно, що червоний берет! Впізнаю армію! — сказав він і криво усміхнувся до зятя, який здавався страшенно знудженим. — Так, вони почали стверджувати, що це взагалі не донька Аллі. Якби ми забрали її, вони б утратили контроль над тими акціями, розумієте? Тож ми вирішили: «Гаразд, встановімо факт батьківства», — і почали вимагати тесту на ДНК. Ми ще боролися за це, коли нам подзвонили. Мадзу. Сказала: «Вона загинула». — Полковник Ґрейвз показав, як кладе невидиму слухавку. — Клац… Ми вирішили, що вона це каже з чистої злостивості. Подумали, що вона могла десь сховати Дайю… що вона, знаєте, грає в якісь гру. Але наступного дня новина була вже у газетах. Втонула. Тіла не знайшли. Віднесло у море.