Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 39)

Ми про це нікому не розповідали. Ми навчилися нікому не казати навіть про дуже безневинні речі, а з цього придумали історію, що то Мадзу завела неслухняну дитину до лісу і там убила. Ми в це майже вірили. Ми дуже боялися Мадзу.

— Боялися? — перепитала Робін.

— О Боже, дуже боялися, — відповіла Ніав. — Вона була… я ніколи раніше і ніколи після не бачила таких, як вона.

— Що саме ви маєте на увазі? — спитав Страйк.

Ніав раптом здригнулася, а тоді ніяково засміялася.

— Вона… я завжди уявляла, що насправді вона величезна павучиха. Ти не знаєш, що вона може тобі зробити, але не хочеш і близько підходити. Ось так я сприймала Мадзу.

— Ми чули, — сказав Страйк, — про побиття та шмагання.

— Дітей до такого не підпускали, — відповіла Ніав, — але іноді ми бачили дорослих із синцями чи порізами. Ми навчилися не питати про таке.

— Також ми знаємо про хлопчика, якого прив’язали до дерева на цілу ніч, — сказала Робін.

— Так, це… це було доволі поширене покарання для дітей, — відповіла Ніав. — Дітям не можна було розповідати про виховні дії над ними, але зрозуміло, що по гуртожитку ходили чутки. Мене особисто ніколи сильно не карали, — додала Ніав. — Я не переступала межі, і Ойсин та Мейв теж. Ні, справа була не в тому, що з нами там робили, а в тому, що могли зробити. Було постійне відчуття прихованої небезпеки.

Мадзу і Тато Джей вміли робити надприродні штуки… тобто зрозуміло, що нічого надприродного там не було, і тепер я це знаю, але тоді вірила. Я думала, що вони мають силу. Вони могли рухати речі, просто показуючи на них. Також я бачила, як він левітує. Всі дорослі в це вірили чи робили вигляд, що вірять, тож нам нічого не лишалося. Але найбільше діти боялися Утопленої пророчиці. Знаєте, хто це?

— В загальних рисах, — відповіла Робін.

— Мадзу розповідала нам історії про неї. То була нібито ідеальна дівчинка, яка ніколи не робила поганого і була призначена для великої долі. Нам казали, що вона потонула навмисно, щоб довести, що дух сильніший за плоть, що вона повернулася на Чапмен-Фарм у тій же білій сукні, в якій потонула, і з’являється в лісі, де колись гралася… і ми її бачили, — тихо додала Ніав. — Я кілька разів бачила її вночі. Вона стояла між деревами і дивилася на наш гуртожиток.

Ніав здригнулася.

— Впевнена, це був якийсь обман, але потім мені роками снилися кошмари. Я бачила її за вікном моєї спальні у Вітбі в тій мокрій білій сукні і з чорним, як у Мадзу, волоссям. Вона стояла і дивилася на мене, бо ми всі поводилися погано, бо ми втекли з Чапмен-Фарм. Усі діти на Чапмен-Фарм боялися Утопленої пророчиці. «Вона слухає. Вона знає, коли ви брешете. Вона прийде і схопить вас у темряві». Цього було досить, щоб ми лякалися і слухалися.

— Ще б пак, — сказала Робін.

Страйк дістав із нагрудної кишені складений список.

— Чи можу я зачитати вам кілька імен і спитати, чи ви пам’ятаєте цих людей? — спитав він. Ніав кивнула. Однак перші шість імен, названі Страйком, вона не впізнала.

— Вибачте, це було давно, хіба що вони були з нашого гуртожитку…

Першим Ніав упізнала ім’я Кевіна Пірбрайта, і з її реакції Робін виснувала, що про смерть Ніав не знає.

— Кевін Пірбрайт, так! Пам’ятаю його і його сестру, Емілі. Вони були приємні. І в них ще була старша сестра, Бекка, яка повернулася невдовзі після нашого приїзду.

— «Повернулася»? Що ви маєте на увазі? — спитав Страйк, тримаючи ручку напоготові.

— Вона три роки пробула у бірмінґемському центрі. Тато Джей готував із неї майбутню лідерку церкви. Така ділова! Фаворитка Тата Джея і Мадзу. Мені вона не подобалася.

Страйк читав нові імена, але Ніав хитала головою, аж тут він дійшов до Флори Брюстер.

— Так, я, здається, пам’ятаю її. Молода дівчина, так? Я їй допомагала робити її першу солом’яну ляльку — на фермі їх багато роблять, щоб продавати у Норвічі.

Страйк продовжував перелічувати імена.

— Пол Дрейпер? Він був, мабуть, старший за вас. Підліток.

— Ні, Пола не пам’ятаю.

— Джордан Рейні? Теж підліток.

— Ні, вибачте.

— Шері Ґіттінз?

— Ні. Може, вони там і були, але я їх не пам’ятаю.

— Марґарет Каткарт-Брайс?

— Боже, так, пам’ятаю її, — стрепенулася Ніав. — Вона була така дивна, з натягнутою шкірою, їй дуже сильно перекроїли обличчя. Багатійка, яка часто відвідувала ферму. Була ще одна любителька коней і кілька відвідувачок «йоги» з Татом Джеєм, але Марґарет була найбагатша.

Страйк читав далі, але з усіх імен Ніав упізнала тільки Гарольда Коатса.

— Він був лікарем, правильно?

— Так, — відповів Страйк. — Ви з ним часто перетиналися?

— Я ні, а Мейв так. У неї була висипка від нервів. Він її лікував.

Страйк із кам’яним обличчям зробив нотатку.

— Ви пам’ятаєте доньку Джонатана Вейса? — спитала Робін.

— Та ні, — збентежилася Ніав. — Вона ж загинула.

— Даруйте. Я не про Дайю — я про старшу доньку, Абіґейл.

— О, то в нього ще одна була? — здивувалася Ніав. — Ні, я з нею не знайома.

— Добре, — сказав Страйк, роблячи останню помітку, — ви дуже допомогли, дякую. Ми намагаємося встановити хронологію, зрозуміти, хто там був і коли.

— Вибачте, що я не пригадала більше, — сказала Ніав.

Допивши чай, почали вставати з-за столу; Робін обережно витягнула ногу з-під Безіла.

— Якщо, — несміливо спитала Ніав, — ви щось дізнаєтеся про маму, ви мені повідомите?

— Обов’язково, — запевнив Страйк.

— Дякую. Після народження Чарлі я стільки думаю про маму… Ойсин та Мейв кажуть, що їм байдуже, але мені здається, що для них це теж важливо — дізнатися, що з нею сталося…

Коли вони втрьох ішли коридором, Робін відзначила незвичну суворість Страйка, навіть зважаючи на від природи похмурий вираз його обличчя. Біля дверей Робін подякувала Ніав за приділений час та печиво. Поруч Безіл голосно сопів і виляв хвостом, явно вважаючи, що шанс випросити в гостей щось смачненьке і погратися ще є.

Страйк подивився на Робін.

— Ти йди, а я хочу дещо сказати Ніав наодинці.

Робін здивувалася, але пішла без жодних питань. Коли звук її кроків стих, Страйк розвернувся до Ніав.

— Мені дуже прикро, що я про це питаю, — сказав він, дивлячись на неї згори вниз, — але чи сестра вам розповідала, як саме Гарольд Коатс лікував її висипки?

— Та, мабуть, якоюсь маззю, — із подивом відповіла Ніав.

— Вона ніколи нічого не розповідала про це лікування? Про якісь події?

— Ні, — відповіла Ніав тепер уже зі страхом.

— Скільки вашій сестрі зараз років — двадцять один?

— Так, — відповіла Ніав.

— Гарольд Коатс був педофілом, — сказав Страйк. Ніав ахнула і притиснула долоні до обличчя. — Я думаю, вам варто розпитати її про те, що було. Можливо, їй треба серйозніша допомога, ніж антидепресанти, і можливо, їй стане легше від можливості розказати комусь.

— О Боже мій, — прошепотіла Ніав крізь сплетені пальці.

— Мені дуже прикро, — повторив Страйк. — І це зовсім не втішає, знаю, але це сталося не тільки з Мейв.

22

Сума дев'ять нагорі означає:

Стеж за своєю поведінкою і зважуй сприятливі знаки.