Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 30)

— Ви пам’ятаєте, хто там був, коли ви повернулися?

— А ти тортик не їстимеш?

— Дякую, залюбки, — збрехала Робін і потягнулася по шматочок. — А ви?..

— Ні, я його тобі купила, — відповіла Шейла. — То що ти в мене питала?

— Про людей, які жили на Чапмен-Фарм, коли ви туди повернулися.

— Я всіх імен не пам’ятаю. Там було кілька нових сімей. Коатс так само лишився. Про що ти мене питала?

— Про людей, — відповіла Робін, — які там жили, коли ви повернулися.

— Ох… Раст Андерсен у своїй халупці. Малий Ґрейвз — таке худе, з багатеньких. Він був новенький. Ходив до Раста і курив по пів ночі. Шмаль курив. Ти знаєш, що таке шмаль? — знову спитала вона.

— Так, знаю, — усміхнулася Робін.

— Деяким людям її не можна, — розважливо повідомила Шейла. — Малому Ґрейвзу не можна було. Він зробився трохи тойво. Її не всім можна.

— А Джонатан Вейс уже був на фермі, коли ви повернулися? — спитала Робін.

— Був із донькою, з Абіґейл. І в Мадзу народилася дівчинка — Дайю.

— Якої ви були думки про Джонатана Вейса? — спитала Робін.

— Чарівний. Тоді я так думала. Він всіх зачарував. Чарівний, — повторила вона.

— Ви не знаєте, чому він приїхав на ферму?

— Ні, не знаю, чому він приїхав. Мені було шкода Абіґейл. Спершу мама померла, тоді батько привіз її на ферму, аж тут і сестра народилася…

— А ви пам’ятаєте, коли з’явилася ідея церкви?

— Почалося з того, що Джонатан нам виголошував промови про свої погляди. Садовив нас медитувати, посилав на вулиці збирати гроші. Інші люди приходили слухати його.

— Тобто на ферму почали приходити нові люди?

— Так, і вони платили. Дехто був із багатеньких. Потім Джонатан почав їздити зі своїми лекціями. За головну лишав Мадзу. Вона відростила волосся до попереку — мала чорні, довгі коси — і всім казала, що вона наполовину китаянка, але ніяка вона не китаянка, — презирливо сказала Шейла. — Мама в неї була така сама біла, як ми з тобою. І жодних китайців на фермі зроду не бувало. Але ми їй не казали, що вона бреше. Ми з Браяном просто раділи, що можна знову працювати на фермі. Про що ти мене питала?

— Та про церкву, — з чого вона почалася.

— А… Джонатан влаштував курси — медитація, східні релігії тощо, а потім почав проводити служби, і ми побудували на фермі храм.

— Ви були щасливі? — спитала Робін. Шейла кілька разів моргнула, а тоді відповіла:

— Іноді. Іноді бувало. Але траплялося погане. Якось уночі Раста збила машина. Джонатан сказав, що це кара небесна за всі життя, які Раст забрав на війні… а тоді сім’я малого Ґрейвза викрала його з вулиці, коли він збирав пожертви у Норвічі, і ми почули, що він повісився. Джонатан сказав, що з нами буде те саме, якщо ми підемо. Сказав, що Алекс побачив проблиск істини, але не впорався із зовнішнім світом. Це, сказав Джонатан, застереження для нас усіх.

— Ви йому повірили? — спитала Робін.

— Тоді повірила, — відповіла Шейла. — Я тоді вірила всьому, що казав Джонатан. І Браян теж. Джонатан умів переконати… умів змусити захотіти допомагати йому. Про Джонатана хотілося піклуватися.

— Піклуватися про Джонатана? — перепитала Робін.

— Так… ти б бачила, як він плакав, коли не стало Раста й Алекса. Здавалося, що він страждає більше за всіх нас.

— Ви казали, що іноді були щасливі на фермі. А що було в інший час?

— Почали коїтися страшні речі, — відповіла старенька. Її губи затремтіли. — То була Мадзу, не Джонатан… ні, не Джонатан. То все вона.

— Які страшні речі? — спитала Робін, тримаючи ручку напоготові.

— Просто… покарання, — відповіла Шейла, а її губи все ще трусилися. Помовчавши кілька секунд, вона розповіла: — Пол випадково випустив свиней, і Мадзу змусила людей побити його.

— Ви пам’ятаєте прізвище Пола?

— Дрейпер, — після секундної затримки відповіла Шейла. — Всі казали на нього Дурко. Він був не зовсім ненормальний. Трохи відсталий. Дарма його приставили до свиней. Забув зачинити ворота. Дурко Дрейпер.

— Ви знаєте, де він тепер?

Шейла похитала головою.

— А ви пам’ятаєте, як хлопчик на ім’я Джордан шмагав сам себе?

— Кого там тільки не шмагали. Так, я пам’ятаю Джордана. Підліток такий.

— А ви часом не пам’ятаєте його прізвища, Шейло?

Шейла на мить замислилася, а тоді сказала:

— Рейні. Джордан Рейні. Шибайголова. З поліцією мав проблеми.

Робін записала прізвище Джордана, а кіт, знудившись через відсутність уваги, ліниво зіскочив з канапи і почимчикував із кімнати.

— Після смерті Дайю стало ще гірше, — раптом сказала Шейла. — Ти знаєш, хто це, Дайю?

— Донька Джонатана та Мадзу, — відповіла Робін. — Вона втонула, так?

— Так і є. Шері відвела її на пляж.

— Шері Ґіттінз? — спитала Робін.

— Вона. Дурненька була. Дайю її ганяла в хвіст і в гриву.

— Шейло, ви знаєте, що сталося з Шері, коли Дайю втонула?

— Її покарали, — відповіла Шейла, тепер помітно розхвилювавшись. — Усіх причетних покарали.

— У якому сенсі «всіх причетних», Шейло?

— Шері та всіх, хто не зупинив її. Хто бачив, як вони поїхали того ранку… але ж вони не знали! Всі думали, що Дайю дозволили! І мого Браяна, і Дурка Дрейпера, і маленьку Абіґейл. Усіх покарали.

— Побили? — несміливо спитала Робін.

— Ні, — раптом дуже збудилася Шейла. — Гірше. Дуже жорстоко.

— Як?..

— Навіть не питай, — відповіла Шейла, стиснувши рученята в тремтливі кулачки. — І згадувати не варто… але вони знали, що Браян хворий, коли це з ним зробили. Він не тримав рівновагу. Джонатан казав, що він має молитися в храмі й тоді одужає. Але після покарання йому стало значно гірше. Він погано бачив, а вони все одно ганяли його збирати пожертви… а в кінці, — провадила Шейла вже в розпачі, — Браян кричав і стогнав. Не міг устати з ліжка. Його віднесли до храму. Він помер там на підлозі. Я була з ним. Цілий день він лежав тихо, а тоді помер. Уклякнув на підлозі в храмі. Я прокинулася поруч із ним і побачила, що він помер. Лежав із розплющеними очима…

Старенька заплакала. Робін, якій було страшенно її шкода, роззирнулася, шукаючи серветки.

— Пухлина, — схлипнула Шейла. — У нього була пухлина. Його розрізали і знайшли причину. Пухлину.

Вона витерла ніс рукою.

— Дозвольте… — промовила Робін, підвелася і вийшла. У маленькій ванні зі старою рожевою раковиною та ванною вона відірвала шматок туалетного паперу, поспішила назад до кімнати і дала папір Шейлі.

— Дякую, — сказала та, витерла очі та висякалася, а Робін тим часом сіла на канапу.

— Шейло, ви тоді покинули ферму назавжди? — спитала вона. — Після смерті Враяна?

Шейла кивнула. З-за її окулярів досі крапали сльози.

— А вони мені погрожували, хотіли утримати. Казали, що я погана людина, що вони всім скажуть, як я знущалася з Враяна, що я крала гроші, що я знущалася з тварин на фермі… Я в житті не скривдила тварини, ніколи… Жорстокі, — додала вона, схлипнувши. — Вони такі жорстокі. Я думала, що Джонатан добрий. А він мені: «Браян майже одужав, Шейло, але він не був чистим духом і тому помер. Ти не дала йому стати чистим духом, ти кричала на нього, була поганою дружиною». Він не майже одужав, — знову схлипнула Шейла. — Зовсім він не одужав. Він погано бачив і ледь ходив, а вони знущалися з нього і кричали, бо він приносив мало грошей з вулиці.

— Мені так шкода, Шейло, — тихо промовила Робін. — Щиро. Так шкода.

Тишу протяло голосне нявчання. Повернувся кіт Смокі.