Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 28)
— Продовжуй, — мовив Страйк до Ільзи, підходячи до дверей кабінету і зачиняючи їх різкіше, ніж слід було. — Кажи, що збиралася.
— Корме, — тихо промовила Ільза, вочевидь, стараючись, щоб не чули колеги, — вона ненормальна. Вона вже заявила…
— Ти подзвонила давати мені непрохані поради щодо особистого життя, чи що?
Робін, яка щойно договорила з Раяном, підвелася, відчинила двері до приймальні й почула останню репліку Страйка:
— …ні, не хочу. Тож так, не лізь.
І він поклав слухавку.
— Хто це? — здивувалася Робін.
— Ільза, — лаконічно відповів Страйк, пройшов повз неї і знову всівся за партнерський стіл.
Робін, підозрюючи, що знає, чому дзвонила Ільза, мовчки сіла на своє місце. Відзначивши незвичну відсутність запитань. Страйк правильно виснував, що Ільза вже обговорювала з Робін його ніч із Біжу.
— Ти знала, що Ільза вирішила покерувати моїм особистим життям?
— Що? — перепитала Робін, сполохана і питанням, і тоном, яким його було поставлено. — Ні!
— Точно? — спитав Страйк.
— Та точно! — відповіла Робін і не збрехала: вона, може, і порадила Ільзі поговорити зі Страйком, але не була певна, що та зробить це. Страйків мобільний знову задзвонив. Занести номер Біжу в контакти він собі не завдав клопоту, але був певний, що це вона, і прийняв дзвінок.
— Привіт, загублику, — промовив її характерний гучний хрипкий голос.
— Привіт, — відповів Страйк. — Як справи?
Робін підвелася і вийшла, буцімто щоб зробити ще кави. З-за спини вона почула репліку Страйка:
— Так, вибач, я був зайнятий.
За затятою звичкою не думати про партнера поза контекстом дружби та роботи, Робін вирішила, що її нинішні невдоволення та образа спричинені дратівливістю Страйка і тим, як той мало не ляснув дверима, поки вона розмовляла з Раяном. Якщо він хоче ще раз переспати з тією жахливою жінкою, це його справа, і тим дурніше з його боку не розуміти, що вона хоче грошей, яких він не має, і дитину, якої він не хоче.
— А, добре, — почула вона голос Страйка. — Там і побачимося.
Рішучо начепивши на обличчя нейтральний вираз, Робін повернулася за партнерський стіл зі свіжою кавою, старанно не зважаючи на зухвало-бунтівний настрій, який випромінював її партнер.
16
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Протягом наступних кількох днів Страйк та Робін обмінювалися суто діловими повідомленнями без жартів та ліричних відступів. Робін більше сердилася на себе, що так переймається через Страйка, який ляснув дверима, а потім звинуватив її у пліткуванні з Ільзою за його спиною, ніж на нього за ці два вчинки.
Страйк знав, що поводився нерозумно, але не вибачився. Натомість до образи на Ільзу додалося уперте самоїдство, а після другого побачення з Біжу обидва почуття ще посилилися.
П’ять хвилин із нею не проговоривши, він уже розумів, що робить помилку. Поки вона голосно реготала над власними байками і голосно хвалилася, що на неї заглядаються топові королівські адвокати, Страйк сидів майже мовчки і не міг зрозуміти, що це в біса за гру він затіяв. Вирішивши принаймні взяти від неї те, по що прийшов, за кілька годин він пішов з її квартири, відчуваючи трохи огиди до себе і багато бажання ніколи більше її не бачити. Втішало хіба те, що цього разу не постраждало сухожилля, бо він сказав, що воліє займатися сексом у горизонтальному положенні.
Страйк, звісно, не вперше спав із жінкою, в яку не був закоханий, але з людиною, яка йому відверто не подобалася, ще не трахався. Вся ця історія, яку тепер він вважав закритою раз і назавжди, скоріше погіршила, ніж покращила йому настрій і змусила знову замислитися про свої почуття до Робін.
Він гадки не мав, що стосунки Робін із Мерфі переживали перший серйозний удар, бо Робін нітрохи не хотіла ділитися цим фактом зі своїм діловим партнером.
Вони посварилися ввечері у середу в барі біля Пікаділлі-Серкуса. Робін, якій треба було о п’ятій ранку виїжджати до Ковентрі, взагалі не хотіла йти в той кінотеатр. Але Мерфі вже купив квитки, тож вона не думала, що має право заперечувати. Він уперто старався уникнути звички просто зустрічатися по квартирах — його чи її — їсти і займатися сексом. Робін підозрювала, що він не хоче мати її за належне чи скотитися в нудьгу; з випадкових зауважень тут і там вона здогадувалася, що саме на це скаржилася його колишня дружина.
Сварку спровокувала ремарка Робін, яка між іншим згадала про свої плани потрапити до Чапмен-Фарм. Виявилося, що Мерфі все не так зрозумів. Він думав, що вона поїде максимум на тиждень, якщо буде завербована, і був шокований, дізнавшись, що насправді Робін підписалася на роботу під прикриттям із не-визначеним терміном, може, на кілька тижнів. Мерфі образився, що Робін не пояснила ситуацію як слід, а Робін розсердилася, що він погано слухав. Мерфі, може, і ненавмисно пробудив неприємні спогади про колишнього чоловіка, який вважав, що має право встановлювати межі її відданості професії, але порівняння виникало неминуче, бо Мерфі вважав, що це Страйк примусив Робін взяти на себе таке важке завдання, а їй просто не стало твердості відмовитися.
— Річ у тім, що я сама цього хочу, — сердитим шепотом сказала йому Робін, бо поруч було повно людей. Вони навіть не помітили, як двадцять хвилин тому настав і минув час іти до кінотеатру. — Я сама запропонувала, бо впевнена, що впораюся з цим якнайкраще… і щоб ти знав, Страйк дуже старався мене відмовити.
— Чому?
— Бо може вийти надто довго, — ухилилася від правдивої відповіді Робін.
— Що аж він скучатиме?
— Знаєш що, Раяне? Іди в дупу.
Не зважаючи на зацікавлені погляди сусідньої дівочої компанії, яка раніше скоса позирала на красунчика Мерфі, Робін натягнула пальто.
— Я додому. Мені завтра о хрін зна’ котрій ранку вставати і їхати до Ковентрі.
— Робін…
Але вона уже крокувала до дверей.
Мерфі наздогнав її на вулиці метрів за сто. Вибачався він щиро, але сталося це неподалік від увінчаного амуром Меморіального фонтану Шафтсбері, де їй робив пропозицію колишній чоловік, тож дежавю Робін нікуди не зникло. Проте Мерфі взяв усю провину на себе, і Робін лишалося тільки пробачити йому. Оскільки «Хай живе Цезар!» вже був на половині шляху до закінчення, замість кіно вони пішли до дешевої італійської забігайлівки і розійшлися на бодай позірно примирливій ноті.
Тим не менш, наступного ранку Робін вирушала на північ у своєму старенькому «лендровері» не в доброму гуморі. Їй знову було нагадано, як важко мати нормальне особисте життя на тлі обраної нею кар’єри. Вона сподівалася, що з Раяном, зважаючи на його професію, буде простіше, але ось, приїхали: знову вона мусить виправдовуватися за завдання, яке він на її місці узяв би, не змигнувши оком.
Мандрівка трасою М1 минула без подій, тож їй не було на що перемкнутися від невеселих думок. Однак неподалік сервісної станції у Ньюпорт-Паґнеллі, де вона планувала зупинитися на каву, подзвонила Ільза. Блютуза в «лендровері» не було, тож Робін передзвонила їй вже зі «Старбакса».
— Привіт, — удавано весело сказала вона, — що сталося?
— Та нічого, — відповіла Ільза. — Хотіла спитати, чи Корм тобі щось казав.
— Про Біжу? — спитала Робін, не збираючись прикидатися, ніби не знає, що Ільза має на увазі. — Звинуватив мене, що пліткую з тобою за його спиною, а більше нічого не казав.
— О Боже, — застогнала Ільза. — Вибач. Я просто хотіла застерегти його…
— Та знаю, — зітхнула Робін, — але ж ти знаєш, який він.
— Нік вважає, що я маю вибачитися. Отака бісова чоловіча солідарність! Я б глянула на обличчя Ніка, якщо клята Біжу спеціально залетить. А ти не знаєш…
— Ільзо, — перебила подругу Робін, — якщо тобі цікаво, чи питала я Страйка, якою контрацепцією він користується…
— Ти розумієш, що вона розповідала мені — і ще п’ятьом людям, які випадково трапилися поблизу — що, маючи інтрижку з одруженим королівським адвокатом, якось дістала зі смітника використаний презерватив і засунула в себе?
— Господи, — здригнулася Робін, жалкуючи, що про це дізналася, — ну… це Страйкові власні проблеми, хіба ні?
— Я старалася бути доброю подругою, — у розпачі відповіла Ільза. — Він скотиняка, але я не хочу, щоб наступні вісімнадцять років він платив аліменти клятій Біжу Воткінс. Мати з неї буде жахлива, гірша за Шарлотту Кемпбелл.
За кермо «лендровера» Робін повернулася ще засмученішою. Довелося докласти добрячих зусиль, щоб знову зосередитися на поточному завданні.
На вулицю, де мешкала Шейла Кеннетт, вона в’їхала за п’ять хвилин дванадцята. Замикаючи «лендровер», Робін дивувалася — зважаючи на твердження Кевіна Пірбрайта про те, що УГЦ витягає зі своїх послідовників усі гроші, — що Шейла змогла собі дозволити цей будиночок, нехай і доволі вбогий.
Подзвонивши у двері, вона почула кроки — і дуже швидкі, на диво, адже Шейлі Кеннетт було майже вісімдесят п’ять років.
Двері прочинилися. Перед Робін стояла крихітна бабуся з ріденьким сивим волоссям, зібраним у гульку. Темні очі зі старечими дугами на роговицях здавалися величезними за парою товстих біфокальних окулярів. Шейла була трохи зігнута і вбрана у широку червону сукню й темно-сині капці, а ще мала великий слуховий апарат, потемнілу золоту обручку на пальці та срібний хрестик на шиї.