Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 27)
— І все одно хочу туди потрапити.
Страйк мовчки потер підборіддя, дивлячись на неї.
— Це ж емоційний примус, а не фізична сила, — нагадала Робін. — А мізки мені не промиють, правильно? Тож на мене це не подіє.
— Але якщо тебе там замкнуть і треба буде підтримувати прикриття…
— У випадку справжньої спроби зґвалтування я піду і звернуся в поліцію, — спокійно відповіла Робін. — І справу зроблено: ми отримаємо щось проти церкви.
Страйк очікував такої поведінки, але все одно був не радий.
— А Мерфі про це якої думки?
— До чого тут Раян? — різко спитала Робін. Зрозумівши, що припустився стратегічної помилки, Страйк відповів:
— Та ні до чого.
Виникла коротка пауза, і стало чути, як стукає у вікно дощ і як завиває у трубах вітер.
— Гаразд, я подумав, що ми повинні поділити колишніх вірян і спробувати з ними зв’язатися, — раптом хтось заговорить, — мовив Страйк, відводячи погляд від очей Робін до комп’ютера. — Імена з перепису я тобі вже відправив. Вчора Робертсон прислав мені ще свій список. Там було тільки одне невідоме мені ім’я: Шері Ґіттінз. Він так і не зміг із нею зв’язатися, але я знайшов про неї дещо в інтернеті. Це саме та дівчина, яка повела Дайю Вейс на море, і та втонула. Але я не бачу жодного її сліду після 1995 року.
— Я можу пошукати, — запропонувала Робін, розкриваючи записник.
— Було б добре. Краща новина така, що я знайшов сімейство Дотерті — це де батько, який забрав з ферми трьох дітей, і мати, яку вигнали пізніше.
— Серйозно?
— Так, але від батька і двох з трьох дітей я отримав тверде «ні» на пропозицію поговорити. Батько взагалі агресивно зреагував. Третя дитина… я кажу «дитина», але вони вже дорослі… третя поки не відповіла. Це Ніав, старша донька. Від матері, Дейрдре, я і сліду не знайшов. Може, вона змінила ім’я чи виїхала за кордон. Свідоцтва про смерть теж немає. Також поки нічого не знаю про Джордана — це той хлоп, якого, за словами Кевіна Пірбрайта, змусили шмагати себе батогом по обличчю. Про нього в переписах нічого немає, тож він, вочевидь, прийшов і пішов між ними.
Зате я, здається, знайшов Абіґейл, старшу доньку Джонатана Вейса. Якщо це вона, то вона користується дівочим прізвищем матері — Ґловер — і вона тепер пожежниця.
— Буквально?..
— Зі шлангом і сиреною, якщо це справді вона. Незаміжня, дітей я не знайшов, живе в Ілінґу. Також, здається, я знайшов дівчину-лесбійку, яка потрапила туди в юні роки. Ту, у якої брав інтерв’ю для статті Робертсон.
— Так швидко?
— Так. Вона є в переписі за 2001 рік. Звати Флора Брюстер. Вік, дати, — все збігається. В неї повен фейсбук фотографій із Нової Зеландії. Сім’я дуже багата. Дідусь — засновник будівельної імперії, «Будинки від Гоусона».
— «В будинку від Гоусона щастя знайдете»? — спитала Робін, яка навіть не думала, що пам’ятає мелодію з дев’яностих, а та раптом спливла в голові.
— А потім на голову стеля впаде, так-так. «Будинки від Гоусона» надійністю не славляться.
— Ти зв’язався з нею?
— Ні, бо обліковка закинута, — вона більше року нічого не постить; зате я знайшов такого собі Генрі Вортінґтона-Філдза, її фейсбучного друга, який мешкає в Лондоні. Думаю, це може бути той хлопець, який затягнув її туди, а за тиждень пішов. Він згадує давню подругу, чиє життя церква мало не зруйнувала. Дуже злий, дуже ображений, є похмурі натяки на кримінальну діяльність церкви. Я йому написав, але відповіді поки не отримав. Якщо він погодиться на розмову, є шанс дізнатися, що означали ті слова Флори, адресовані Ферґюсу Робертсону: «Є дещо, чого ти не знаєш».
— Я думала про ту дівчину — Флору — коли прочитала твій лист, — сказала Робін. — Виходить, що вже двоє людей вкоротили собі віку чи намагалися це зробити, коли пішли з церкви. Ніби там на них надягнули невидимі пояси шахідів, а тоді з’являється Утоплена пророчиця і зриває детонатор.
— Дуже барвиста метафора, — сказав Страйк, — але так, я розумію, про що ти.
— Я тобі казала, що на стелі храму намальований Александр Ґрейвз із зашморгом на шиї?
— Не казала.
— Це якось нездорово. Помістивши таке зображення на стелю, вони практично прославляють самогубство. Прирівнюють його до мучеництва за віру.
— Дуже зручно для УГЦ, що втікачі вкорочують собі віку. Проблема, яка вирішує себе сама.
— Але це додає ваги тому, що сказала Прюденс, правда ж? Що не можна різко вивести звідти Вілла Еденсора і чекати, що він не…
У цю мить вони почули дзвін на сходовому майданчику, і двері до приймальні прочинилися. Страйк і Робін здивовано озирнулися: вони нікого не чекали, адже Мідж була у відпустці, а решта підрядників на завданнях.
У дверях стояв Клайв Літтлджон, широка постать у мокрому плащі; шалений вітер не завдав жодних змін його короткій чуприні. Очі за важкими повіками глянули на партнерів за відчиненими дверима кабінету, та в іншому він лишався безпристрасним і непорушним.
— Раночку, — сказав Страйк. — Ти ж наче стежив за чоловіком нової клієнтки?
— Хворий, — відповів Літтлджон.
— Он як?
— Вона прислала SMS.
— То… тобі щось треба?
— Чеки, — відповів Літтлджон і витягнув із плаща невеликий стос, який поклав на стіл Пат.
— Ясно, — сказав Страйк.
Літтлджон постояв ще секунду чи дві, тоді розвернувся і покинув офіс, зачинивши по собі скляні двері.
— Таке враження, що він платить поскладовий податок, — тихо зауважила Робін.
Страйк не відповів. Він досі насуплено дивився на скляні двері.
— Що таке? — спитала Робін.
— Нічого.
— Та не нічого. Що за погляд?
— Як він сподівався увійти? Я тільки вчора ввечері поміняв графік, щоб ми могли зустрітися — бо інакше я б стежив за Франком-Два, а ти взагалі не мала би причин приходити… особливо під час урагану, — додав Страйк, а дощ з новою силою застукав у вікно.
— О, — промовила Робін, тепер теж дивлячись Літтлджону вслід. — А ключі брязкали, перш ніж двері відчинилися?
— У нього немає ключів, — відповів Страйк. — Чи
Вони не встигли сказати більше нічого, бо в Робін задзвонив мобільний.
— Вибач, — сказала вона Страйку, глянувши на екран. — Це Раян.
Страйк підвівся і вийшов до приймальні. Роздуми про дивну поведінку Літтлджона перервав голос Робін, а тоді її сміх. Вочевидь, через погоду змінилися плани на вечір. Потім у нього теж задзвонив телефон.
— Страйк.
— Привіт, — сказала Ільза. — Як справи?
— Нормально, — відповів Страйк, а Робін в кабінеті перейшла на шепіт, що його роздратувало. — Що сталося?
— Слухай, я сподіваюся, ти не сприймеш це так, що я пхаю носа в твої справи.
— Кажи те, що збиралася, а я вирішу, пхаєш чи не пхаєш, — відповів Страйк, не дуже стараючись, щоб це звучало доброзичливо.
— Власне, тобі зараз дзвонитиме Біжу.
— Ти це знаєш, бо?..
— Бо вона мені це щойно сказала! Мені і ще трьом людям, з якими я розмовляла.
— І?
— Вона каже, що ти не відповів на її повідомлення, тож…
— Ти дзвониш, щоб мене насварити, що я не відповідаю на повідомлення?
— Боже, та ні, навпаки!
У кабінеті Робін сміялася над якоюсь реплікою Раяна. Ти диви, який дотепник!